його тіло як учений.
У наш час художники дізнаються про детальну будову людського тіла переважно з книжок. Тоді таких підручників просто ще не було. І не лише для митців, а й для лікарів. Застосовувати знання з анатомії (це наука про те, як влаштоване тіло людини) для правильного зображення людей на картинах було досить зухвалим і сміливим рішенням для того часу. За таке можна було потрапити до в’язниці чи на вогнище. Набагато пізніше саме з дуже точних і детальних малюнків Леонардо да Вінчі буде складено багато посібників з анатомії.
До нього ніхто не малював людину так, як, наприклад, на картині «Святий Ієронім». Тіло святого виписане зі знанням найдрібніших його деталей та особливостей будови. Ієронім зображений у момент каяття у гріхах. Він готується ударити себе каменем у груди. Біля ніг святого лежить приборканий лев. За легендою, в лапу хижака потрапила скалка і він мало не сказився від жахливого болю. Ієронім витягнув скалку, а після цього вони з царем звірів стали нерозлучними друзями. На полотні святий каявся у своєму захопленні – читанні старовинних, заборонених тоді книг. В епоху Леонардо це вважи гріхом. І художник не просто малював картину. Він відчував свою схожість, внутрішню єдність, спорідненість з Ієронімом. От лишень каятися він наміру не мав. Адже Леонардо хотів би дізнатися про все на світі, проникнути в усі таємниці Землі.
«Святий Ієронім» так і лишився незакінченим. Леонардо виконав його тільки чорною та білою фарбами, але картина потребувала ще дуже багато шарів різних фарб.
Так і не довівши цю роботу до завершення, художник узявся виконувати нове замовлення.
– Як Леонардо знаходив моделей для майбутніх картин?
– Що він замальовував у свій кишеньковий альбомчик?
– Чому Леонардо да Вінчі відчував внутрішню спорідненість зі святим Ієронімом?
Розділ сьомий, в якому трохи розповідається про характер молодого художника, а також про суд над ним
Однак Леонардо зовсім не був холодним і бездушним, немов статуя. Його знали як добру, веселу, чуйну людину, що готова прийти на допомогу в скрутну хвилину. Тоді, коли він цього хотів, то міг переконати будь-кого в чому завгодно. Безсумнівно, він був також одним із найвродливіших чоловіків у місті. Якщо хотів, да Вінчі міг бути дуже чарівним і милим співрозмовником. Окрім того, Леонардо був ще й великим жартівником-вигадником, який ніколи не сидів без діла і не нудьгував. Він любив людей і намагався їх усіляко розвеселити: то казками та байками, які сам і придумував, то ще якимсь незвичайним чином.
У молодого художника була одна цікава особливість – незвичайні сталево-блакитні, неначе зимовий лід, очі. Очі дослідника, який холодно за всім спостерігає і фіксує все навколо. Слід сказати, що зір у Леонардо був просто фантастичним. Його малюнки птахів у польоті, найдрібніших елементів рослин, бурхливих потоків води були настільки деталізованими, що звичайна людина навряд