заняття. Кострицький, будьте ласкаві – візьміть крейдуй намалюйте на дошці горизонтальну риску.
– Посередині? – вирішив уточнити Костя.
Кравець глянув на нього поверх окулярів. Костя, потупившись, узяв крейдуй старанно провів пряму лінію од краю й до краю дошки.
– Дякую, сідайте. Група, дивимося на дошку. Що це?
– Обрій, – сказала Саша.
– Може бути. Ще?
– Натягнута мотузка, – припустила Ліз а.
– Дохлий черв’як, вид згори! – вирішив пожартувати Ігор Ковтун.
Кравець посміхнувся. Узяв з полиці крейду, намалював метелика у верхній частині дошки. Унизу, під рискою, намалював такого самого, але пунктиром.
– Що це?
– Метелик.
– Махаон.
– Капусниця!
– Проекція, – сказала Саша після коротенької паузи.
Кравець глянув на неї з цікавістю.
– Так. Що таке проекція, Самовій?
– Зображення… чого-небудь на площині. Відбиття. Тінь.
– Вийдіть сюди.
Саша ніяково вибралася з-за стола. Кравець, безцеремонно взявши її за плечі, повернув лицем до групи; Саша встигла побачити здивований погляд Юлі Ґольдман, ледь презирливий – Лізин, зацікавлений – Андрія Короткова; у наступну секунду їй на очі опустилася чорна хустка, і стало темно.
Хтось нервово хихикнув.
– Що ви бачите, Самовій?
– Нічого.
– Зовсім нічого?
Саша помовчала, боячись помилитися.
– Нічого. Темрява.
– Тобто ви сліпа?
– Ні, – ображено сказала Саша. – Просто якщо людині зав’язати очі, вона не бачитиме.
У кімнаті чувся тепер уже відвертий сміх.
– Увага, аудиторія! – сухо сказав Кравець. – Насправді кожен з вас зараз перебуває на місці Самовій. Ви сліпі. Ви витріщаєтеся в темряву.
Смішки стихли.
– Світу, яким ви його бачите, не існує. Яким ви його уявляєте – не існує й близько. Деякі речі здаються вам очевидними, а їх просто нема.
– Вас теж нема? – вирвалося в Саші. – Вас не існує?
Кравець зняв з неї хустку. Під його поглядом вона розгублено закліпала.
– Я існую, – сказав він серйозно. – Але я – зовсім не те, що ви думаєте.
І, залишивши Сашу в стані остовпіння, згорнув хустку грудочкою, недбало кинув на край стола.
– Сідайте, Самовій. Продовжуємо…
Саша підняла руку. Рука здригнулась, але Саша вперто продовжувала її тримати; Кравець утомлено прикрив очі:
– Що ще?
– Я хотіла запитати. Чого ви нас будете вчити? Якої спеціальності? І ким ми будемо, коли закінчимо інститут?
По аудиторії пронісся схвальний шепіт.
– Я збираюся дати вам уявлення про будову світу, – з підкресленою лагідністю в голосі пояснив Кравець. – І, що найважливіше, про ваше – кожного з вас – місце в цьому світі. Більшого поки що не можу вам сказати – ви не зрозумієте. Ще питання є?
Підняла руку дівчинка з кісками – Женя Сокирко:
– Скажіть,