домінії належало 237 моргів ріллі і 85,5 моргів лісу, тоді як рустикальна власність володіла 310 моргами орного поля і жодним моргом лісу [9, арк. 90–91, 96–97].
Розгалужена система податків і поборів, лихварство, з якими не в силі було справлятись селянинові, призводила до втрати основного засобу існування – землі. Часто доходів із землі не вистачало, щоб покрити борг і сплатити податки. Вартість повинностей у Сяноцькому окрузі, наприклад, перевершувала вартість селянського доходу [9, с. 185], що було характерним для більшості лемківської території. Грошові чинші, якими обкладались кріпаки у верховинських селах у XVII ст., дедалі зростали, зростала й експлуатація іншими формами і на кінець XIX – на початку XX ст. набрала нестерпного для горян характеру. Економічна експлуатація селян підсилювалась ще національним гнітом з боку Польщі і Чехословаччини.
У таких соціально-економічних, політичних і національно-релігійних умовах розвивалась культура народного хліборобства. У своїй більшості залишились традиційні форми рільної господарки, успадковані від часів Київської держави, доповнені самобутньо-творчими елементами місцевих хліборобів.
Та навіть і набір рільних культур, як і по усіх Українських Карпатах уже в XVIII–XIX ст., вирощуваних на Лемківщині, значною мірою узгоджувався із рештою території України, лише із деякою різницею, що випливало з кліматичних та географічних умов і ботаніко-фізичних характеристик рослин.
Ретроспективний аналіз культурної флори Лемківщини, беручи за базу XIX ст., показує, що й у давніші часи, буквально з початку І тисячоліття н. е., арсенал рільничих культур був різноманітним і аналогічним з іншими землями Давньоруської держави. Принаймні були в побуті гірського хлібороба основні злакові культури, такі як овес, жито, ячмінь, пшениця зі своїми різновидами, технічні рослини: льон, конопля, городні і бобові культури тощо. Про своєрідність номенклатури культур Лемківщини з іншими землями Давньоруської держави може свідчити і такий, хоч не значний сам по собі, факт. В історико-культурній зоні Українських Карпат вирощування проса як однієї з важливих господарсько-економічних культур у Київській Русі законсервувалось якраз на Лемківщині і носило місцеву назву «бор». Повсюдно в Карпатах, включно до початку XX ст. (уже досить рідко), вирощували древній сорт дворядної пшениці – полбу, яка була поширена на всій давньоруській території ще у І тисячолітті н. е. Розкопки у Подністров’ї і Прикарпатті періоду культури карпатських курганів і черняхівської культури дали цікавий археологічний матеріал про культурну флору – були знайдені рештки полби, жита, проса тощо [1, ф. 1., оп. 2].
На спадкоємність рільничих культур в Карпатах, і Лемківщині зокрема, вказують набуті навики агротехнічного процесу їх вирощування. Їх можна вважати достатньо досконалими. Однак за браком ефективних знарядь праці досягти високих врожаїв не вдавалось. Важкою до агротехнічного пристосування може послужити така культура, як картопля, на яку було затрачено