зрозумів, що накоїв. Вона нічого мені не сказала, але я знав, що це повинно було її збентежити.
Пізніше ввечері мій спаринг-партнер відвіз мене до спортзалу на тренування з Тедді. Я вийшов із машини, а Тедді вже чекав на мене зовні. Він виглядав дуже сердитим.
– Майку, йди-но сюди. Я хочу поговорити з тобою, – сказав він.
Я підійшов до нього, а він витягнув пістолет і приставив його до моєї голови.
– Шибздик, ніколи не торкайся до моєї сестрички – він вистрілив із пістолета в повітря, просто біля мого вуха. Звук був настільки гучним, що першої хвилі я подумав, що він відстрелив мені вухо. А потім Тедді побіг. Я б теж так вчинив, тому що спортзал знаходився на даху поліцейської дільниці.
Тепер, коли Тедді говорить про той випадок, він напускає на себе вид, ніби налякав мене до смерті. Правду кажучи, то був не перший раз, коли хтось приставляв пістолет до моєї голови, але я, звісно, не говорив нічого на кшталт «давай, стріляй у мене, шибздик». Я нервував. Мій слух, до речі, повернувся лише через деякий час після пострілу. Але я відчував, що наробив лиха. Я шанував Тедді. Я сказився і можливо сказав комусь, що збираюсь помститися Тедді, але насправді я б ніколи не зміг вчинити йому чогось поганого. Він навчив мене битися і був зі мною з самого початку.
Камілла розлютилася на Тедді. Вона хотіла, щоб Кас висунув звинувачення і заарештував його, але Кас цього не зробив. Він знав, що Тедді був на випробувальному терміні по якійсь іншій справі і що його відразу посадили б у в’язницю. Тедді і його сім’я врешті-решт переїхали до міста.
І я був усьому цьому винний. Мені просто шкода, що все так вийшло. Після того, як Тедді пішов, я почав працювати з Кевіном Руні, ще одним боксером, з якого Кас зробив тренера. Руні й Тедді були друзями дитинства, і Тедді познайомив Кевіна з Касом. Ви можете собі уявити, як забурлили емоції після того всього, що сталося.
Я ПОЧУВАВ СЕБЕ ВЖЕ ДОСИТЬ ДОСВІДЧЕНИМ БІЙЦЕМ ТОДІ, КОЛИ МИ ПОЧАЛИ ПРАЦЮВАТИ З РУНІ. ЗАЗВИЧАЙ, КОЛИ хлопці виграють турніри, вони стають перебірливими щодо того, з ким будуть битися. Але не я. Я бився з ким завгодно і де завгодно: будь-то їхнє рідне місто чи двір їхнього будинку.
Кас говорив мені: «Бий їх просто в їхній вітальні і хай їх сім’ї будуть рефері на вашій битві». Я просто хотів битися і нічого не боявся. Я бився в Чикаго, Род-Айленді, Бостоні – де завгодно. І люди казали: «Це Тайсон, він двічі вигравав Юнацькі Олімпійські ігри».
У грудні 1982 року я зазнав своєї першої поразки на турнірі. Я бився на аматорському чемпіонаті США в Індіанаполісі, і моїм суперником був Ел Еванс. Мені тоді було шістнадцять, а йому – двадцять сім, він мав міцний удар і був дуже досвідченим хлопцем.
У першому раунді я накинувся на нього і надавав йому тонну тумаків. Теж саме я зробив і в другому раунді. Я штовхав його від стовпа до стовпа. У третьому раунді я став трохи диким, він відповів лівим хуком, і я впав. Я відразу схопився і знову кинувся на нього. Цього разу він збив мене з ніг правою рукою. Я встав і знову почав атакувати, але підковзнувся.