Енн. – Я така рада, що ми вирішили провести медовий місяць тут. Наші спогади про нього завжди будуть пов’язані з цим місцем, будинком наших мрій, замість того, щоб бути розкиданими по чужих місцях.
В атмосфері їхнього нового дому відчувався дух романтики та пригод, якого бракувало Енн в Ейвонлі. Хоч там вона теж жила недалеко від моря, воно не було частиною її життя. У Чотирьох Вітрах воно її оточувало й постійно кликало до себе. Вона його бачила з кожного вікна нового дому. Воно завжди шуміло в неї у вухах. Судна щодня припливали на причал в Глені чи відпливали на заході сонця, у порти за півсвіту звідти. Рибальські човни під білими крилами випливали вранці, а на вечір поверталися навантажені. Моряки й рибалки їздили звивистими червоними дорогами гавані, безтурботні й задоволені. Завжди було відчуття духу пригод і далеких мандрів. У Чотирьох Вітрах життя було не таке врівноважене й усталене, як в Ейвонлі; на них дув вітер змін; море гукало мешканців узбережжя, і навіть ті, хто не міг відповісти на його поклик, відчували його збудження, хвилювання, таємниці й можливості.
– Тепер я розумію, чому деякі люди мусять виходити в море, – сказала Енн. – Це бажання, яка напливає на нас постійно – попливти за горизонт, де заходить сонце – має бути дуже сильне, якщо з ним народитися. Не дивуюся, що Капітан Джим через нього втік. Не буває такого, щоб я побачила корабель, який випливає з каналу, чи чайку, яка кружляє над дюнами, і не захотіла й собі опинитися на борту чи мати крила, не як голуб, «полетів би й відпочив би», а як чайка, кинутися в саме серце шторму.
– Ти залишишся тут зі мною, Енн, дівчинко, – ліниво проказав Гілберт. – І нікуди ти від мене не полетиш ні в який шторм.
Вони сиділи на своєму порозі з червоного піщаника, наближався вечір. Довкола них панував спокій – на землі, в морі й на небі. Над ними кружляли сріблясті чайки. Горизонт був облямований рядами ніжно-рожевих хмар. Тишу в повітрі порушувала тільки пісня вітру та хвиль. Бліді айстри колихалися в сухих, імлистих лугах між ними та гаванню.
– Лікарі, які всю ніч доглядають хворих, думаю, мають не вельми пригодницький настрій, – поблажливо сказала Енн. – Якби ти виспався минулої ночі, то так само готовий би був зараз до польоту фантазії.
– Я добре попрацював минулої ночі, Енн, – тихо сказав Гілберт. – Дякуючи Богу, я врятував життя. Це вперше я таке можу сказати. Всі інші рази я хіба допоміг; але, Енн, якби я всю ніч не сидів в Елонбі й не боровся зі смертю, та жінка померла б до ранку. Я спробував експеримент, який в Чотирьох Вітрах ще не випробовували. Не думаю, що хтось таке взагалі десь раніше робив за межами лікарні. Минулої зими в Кінгспорті його вперше провели. Я б теж не посмів, якби не було очевидним, що жодного іншого виходу немає. Я ризикнув – і все вдалося. У результаті врятовано добру жінку й матір на довгі, щасливі роки життя. Коли я сьогодні вранці їхав додому, і над гаванню підіймалося сонце, я подякував Богу за обрану мною професію. Я взяв участь в нелегкому бою й переміг – подумай тільки. Енн, ПЕРЕМІГ в бою проти Великого