Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка
є імперією», перифразуючи Акт про обмеження апеляцій (1533 р.), за яким Англія проголосила свій суверенітет і незалежність, це не означає, що кожна ідея про існування наднаціонального виміру буде втрачена разом із загибеллю імперії та поділом Церков.
Система держав
З погляду XV ст., цей вимір реалізується системою держав: «Найголовніше історичне значення завоювання Італії французьким королем Карлом VIII у 1494–1495 рр., – написав Джузеппе Галассо (2008), – полягало в тому, що була започаткована нова система європейських країн […], яка, стискаючись, не тільки більше не розпадалася, а й перетворювалася на повноцінну світову систему».
Система європейських держав набула відображення в Respublica literaria, яка сформувалася на початку XVI ст. і, згідно з вимогами того часу, була монархією. «Королем Республіки вчених» (термін Йоганна Амербаха) було проголошено Еразма Ротердамського (1467?—1536).
«Республіка вчених»
Цей європейський осередок інтелектуалів став вкрай важливим після того, як релігійні чвари розділили Європу на ворогуючі табори. Завдяки розширенню географічних горизонтів і людських можливостей відбулися розкол Церкви, криза Реформації і зміни у світогляді, що стали основою для того інтелектуального бунту, який називають «науковою революцією». Насправді ця революція сформувалася в Сейченто – XVII ст., але інтелектуальні й духовні передумови для цього (навіть перші здобутки – згадайте Коперника!) належать Чинквеченто.
Як у сфері політики трансцендентність відкриває двері до свободи мислення і політичної діяльності, так і в натурфілософії теза про Бога, який «є не тим, хто постійно втручається в долю людини, а є творцем світу із власними законами» (Паоло Проді) заохочує й узаконює незалежність наукових досліджень, а також відкриття істини, яка раніше була прихована.
Дослідження як культурна революція
Знання, успадковані від давніх греків, римлян і іудео-християн, на яких базувалася середньовічна та гуманістична Європа, тепер стали предметом для плідних дискусій після шокуючої хвилі новин і відкриттів. Історик і політичний мислитель епохи Ренесансу Франческо Гвічардіні (1483–1540) написав: «Ці морські подорожі поставили під сумнів не лише мирські речі, про які говорили письменники, а й викликали побоювання стосовно перекладу Святого Письма». Ні мудрість класичних авторів – головне джерело натхнення для творчості мирських письменників, ні Одкровення не давали відповіді на те, як слід сприймати нову реальність, і тому їх почали жваво обговорювати.
Водночас переосмислення цінності звичних для тогочасних людей знань викликало не лише невпевненість, розгубленість і тривогу. Воно стало приводом для гордості сучасників. Querelle des Anciens et des Modernes[5] відбувається в XVII ст., але усвідомлення того, що люди живуть у не схожий ні на що час, вже поширилося серед людей саме в добу Чинквеченто: «Щодня ми дізнаємося значно більше нового завдяки португальцям