Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка
династії Мін
Протягом усього XVI ст. у Китаї правила династія Мін, яка отримала владу ще в 1368 р. після народного повстання, що спричинило падіння династії Юань, нащадків хана Хубілая (1215–1294), онука Чингісхана – засновника Монгольської імперії.
Правління династії Мін ознаменувалося миром, розквітом культури та економіко-політичним прогресом. Також це період міцних відносин з іноземними державами, з якими китайська імперія підтримувала вигідні торговельні зв’язки.
Заможність і розквіт
Чисельність населення зросла вдвічі, зокрема завдяки розширенню території, придатної для вирощування культур. Незважаючи на розвиток тих центрів торгівлі, де економічна діяльність набувала протокапіталістичних форм, більшість населення й далі жила в сільській місцевості й займалася сільським господарством. Швидкий економічний прогрес, якому сприяла насичена торгівля з іншими країнами Азії та європейцями, все ж не змінив державної системи, що була жорсткою і не здатною скористатися цим прогресом.
Одним із найцікавіших процесів цього періоду є формування нового класу джентрі (шеньші), що означало «вчений сановник», тобто верстви бюрократів, котрі отримували державну посаду шляхом складання державних екзаменів. Шеньші походили із сільської місцевості, де керували земельними володіннями.
Абсолютна влада
Влада правителів династії Мін була абсолютною і дуже централізованою. Щонайменшу спробу запровадити автономію на місцях швидко придушували. Однак ця абсолютна влада була обмеженою через постійне втручання євнухів у державні справи. Більше того, коли імператор був зовсім малим, фактично саме євнухи керували державою.
У XV ст. китайські кораблі плавали до берегів Африки та країн Близького Сходу, і кульмінацією серед цих подорожей були плавання Чжен Хе (1371–1433). Завершення китайцями великих морських експедицій також ознаменувало початок занепаду імперії Мін, активністю піратства з боку японсько-китайських корсарів та прибуття європейських флотів у води Східної Азії.
За межами країни династії Мін довелося стикнутися із загрозою вторгнення північних степових племен. Тиск із боку монгольських народів став украй небезпечним, особливо тоді, коли монгольському племені ойратів удалося розбити китайські війська і захопити імператора. Відтоді й надалі політика Китаю була насамперед спрямована на стримування народів, що тиснули на північний кордон.
Алтин-хан
Становище стало особливо небезпечним, коли в 1550 р. ватажок монголів Алтин-хан (1507–1582), котрий роками вторгався на китайську територію, разом зі своїми військами зумів дійти до Пекіна і пограбувати передмістя, тим самим викривши слабкість китайського уряду. У 1571 р. врешті-решт було підписано мирний договір, згідно з яким Алтин-хан припинив напади в обмін на спеціальні права у торгівлі. Щойно вони вирішили проблему з монголами, як з’явилася