Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка
народу все ще є власний Карл.
Не легко починати таким чином. Маючи великого прадіда – Фрідріха III (1415–1493, король з 1440 р.), колекціонера реліквій, який перетворив скромний дім з Ааргау на світову імперію: єдиний Габсбург, коронований у Римі, він, схоже, наперед визначає долю свого правнука Карла (1500–1558), створюючи девіз династії AEIOU, Austriae Est Imperare Orbi Universo (Австрії судилося правити світом).
Зародження
А потім був дід Максиміліан (1459–1519), який продовжив сімейну сагу: тимчасом як він мріяв бути обраним Папою та організувати остаточний хрестовий похід проти невірних, заснував корпус ландскнехтів, який у 1527 р. розграбує столицю християнства. Але мрії, хоч і увінчані короною, вимагають великих витрат і не відповідають ресурсам; таким чином, він загнав себе у борги. «Максиміліан – кілька денаріїв», як його називали венеціанці, та «голий хлопець» для Юлія II (1443–1513, Папа Римський з 1503 р.), який проникливою шлюбною політикою підбурює гібелінські мрії, що ніколи не згасали: свого сина Філіппа (1478–1506), іменованого «Вродливий», незважаючи на обвислу губу (ще одна відмітна риса родини), одружує на Хуані (1479–1555), доньці Ізабелли Кастильської (1451–1504) та Фернандо Арагонського (1452–1516), яка під впливом свого ймовірного божевілля, породженого генеалогією Габсбургів, дарує Карлу після Тордесільяського договору королівство, де сонце ніколи не сідає.
Століття починається так: 24 січня 1500 р. у місті Гент, у серці багатої Фландрії та Європи загалом, народився Карл, син Філіппа Вродливого та Хуани Божевільної, онук Максиміліана I Габсбурзького. Від останнього він успадковує не лише території Священної Римської імперії та титул Kaiser, а й насамперед «божевілля» універсальної монархії.
Опір
Звичайно, Максиміліан I Габсбург, «король римлян» з 1486 р. та імператор з 1493 р., котрий, мабуть, давно розмірковував над тим, що написав йому один мешканець Рагузи: поки Європа внутрішньо розділена, «у Турецькій імперії вся верховна влада перебуває в руках однієї людини, всі підкоряються султану, єдиному уряду; всі дороги ведуть до нього; словом, він господар, а всі інші – його раби». Порівняння драматичне: його правління транснаціональне, але не універсальне, натомість у ньому інституційно поєднується управління феодальними вотчинами та вільними містами, з якими потрібно вести переговори.
Шлюбна політика
Імператор керує складною державою із «синусоїдальною» тенденцією: австрійське політичне об’єднання з фламандсько-німецьким центром тяжіння й тривалими традиціям опору «наказам», навколо яких поступово накопичуються територіальні володіння: після «повернення» Тіролю (1490 р.) мир, підписаний у Санлісі з Францією в 1493 р., означає привласнення Франш-Конте і насамперед дуже багатих Нідерландів. Але завжди щось втрачається: мешканці швейцарських гір утворюють кантони, формуючи Конфедерацію; Венеціанська Республіка, як завжди, залишається непідкореною: результат восьмирічних сутичок – з 1508 по 1516 р. на тлі італійських воєн та постійного конфлікту з Францією – збереження територіального балансу без