діють розумні жінки. Проблема була в тому, що Тимур не був розумним чоловіком. Він був програмістом.
Не варто описувати, скільки всього натерпілась Аліна, перш ніж Тимур капітулював. Два місяці тому, у червні, через шість з половиною років після початку офіційних стосунків, через десять років після першої зустрічі хлопець нарешті роздуплився, запропонувавши їй руку і серце. Бездарно, невигадливо і кострубато – та все ж освідчився. Аліна не нарікала. Відомо: гівнюк залишається гівнюком, навіть якщо гарно освідчиться. Цю фундаментальну істину дівчина перефразувала на свій лад: гарний хлопець залишається гарним хлопцем, навіть якщо він освідчився так, наче наклав посеред ресторану купку лайна. Весілля призначили на початок вересня.
І ось тепер, повзучи черепашачими темпами додому, Тимур ламав голову над тим, як сказати, що все відміняється…
У кишені завібрував мобільник. Хлопець витягнув телефон. Телефонував Пузатий.
– Я слухаю вас, Дмитре Віталійовичу.
– Щойно спілкувався з дівчатками з юрвідділу.
– І як?
– Контракт «чистий». Це не кидалово.
У цю мить Тимур зрозумів, якою буде його відповідь Штаєрману.
Навіть якщо Аліна виверне йому на голову каструлю з його улюбленим грибним крем-супом, він скаже «так».
– Прекрасно.
– По голосу чую, що ти схиляєшся до ствердної відповіді.
– Ну, я ще не… але… так, в принципі, так.
– Діло твоє, та я маю кілька зауважень, – розважливо проказав Дмитро Віталійович.
– Умгу?
– Перше: той нашмарований дженджик уже двічі дзвонив і питав, чи ти не надумав їхати. Не здивуюсь, якщо він телефонуватиме посеред ночі… Це мені не подобається. Франт занадто кіпішує і шарпається. Немов миша у пастці.
Тимур змовчав. Він неуважно ковзав поглядом по машинах, що, наче великі блискучі жуки, ув’язнені в сірниковій коробці, штовхалися у пробці.
– Друге: в угоді є пункт про нерозголошення. Ти мусиш мовчати до скону про те, над чим працюватимеш, а також про все побачене чи почуте у лабораторії.
– Не думаю, що з цим будуть проблеми.
– А я думаю, ти помиляєшся, – відчеканив Пузатий. – Перечитай контракт. У випадку розголосу будь-якої виробничої, наукової чи організаційної таємниці тобі світить штраф від 2 до 10 мільйонів доларів.
– Ого…
– Круто, правда? Дозволь спитати, Тимуре: ти маєш два-тире-десять мільйонів баксів?
– Е… ні.
– Я так і думав. Я трохи більше за тебе кручуся в бізнесі, а тому мушу застерегти: неформально така нереальна сума штрафних санкцій дещо означає.
– Що?
– З тобою ніхто не судитиметься, хлопче. Якщо бовкнеш лишнього, тебе ліквідують.
Тимур сильно лупонув по гальмах. «Lacetti», вискнувши, клюнув носом і застиг. Ззаду каскадом донеслось обурене скигління цілої низки клаксонів.
– І третє: я просто не хочу, щоб ти їхав.
– Погане