і двома газовими конфорками. Далі – вбиральня. Це все на першому поверсі.
З довгого коридора дерев’яні східці йдуть нагору до передпокою, що переходить у коридор. Праворуч і ліворуч – двері. Ті, що зліва ведуть на склад і до комор, з мансардою й горищем, – це приміщення займає передню частину будівлі. З другого боку будинку є ще довгі, страшенно круті, справжні голландські східці, вони ведуть до другого виходу на вулицю.
За першими дверима – наш притулок. Ніхто б не подумав, що за цими простими сірими дверима стільки приміщень. При дверях – сходинка, і ви там. Зразу ж навпроти цього входу – круті східці. Ліворуч – маленький передпокій веде до кімнати, що має слугувати за їдальню й спальню родині Франк, а поруч є ще одна кімнатка: це спальня й класна кімната сестричок Франк. Праворуч від сходів – темна кімнатка з умивальником і окремою вбиральнею. З кімнатки є двері до нашої спальні – Марго і моєї. Коли підіймаєшся сходами й відчиняєш двері нагору, то просто дивуєшся, що в задній частині такого старого дому раптом виявляється велика, світла й гарна кімната. У цій кімнаті стоїть газова плита й стіл для миття посуду – тут дотепер була лабораторія фірми. А тепер тут буде кухня і, крім того, їдальня, спальня й кабінет подружжя ван Даан. Крихітна прохідна кімнатка буде царством Петера ван Даана. Там ще є горище й мансарда, як і в передній частині дому. Бачиш, тепер я змалювала тобі наш дивовижний притулок!
Анна.
П’ятниця, 10 липня 1942 р.
Люба Кітті!
Можливо, я тобі страшенно набридла довгими описами нашого помешкання. Та повинна ж ти знати, де я приземлилася! Пишу далі, бо я ще не все тобі розповіла. Коли ми прийшли на Прінсенграхт, Міп одразу ж відвела нас нагору, до помешкання. Вона зачинила за нами усі двері – й ми залишилися самі. Марго приїхала на велосипеді раніше за нас і вже чекала там. Наша кімната, та й усі інші були схожі на комору лахмітника – неможливо розповісти, що там робилося! Усі коробки й валізи, котрі місяцями перетягували сюди, були скидані абияк. Маленька кімната була до стелі закладена ліжками й постелями. Треба було миттю братися до прибирання, якщо ми хочемо ввечері лягти спати в застелені ліжка. Мама й Марго не могли й пальцем поворухнути. Вони лежали на сінниках у жахливому стані. А ми з татом, головні «прибиральники» в сім’ї, одразу ж взялися до роботи. Ми все розпакували, прибрали, вибили, вимили й до вечора, ледь живі від утоми, лягли в чисті постелі. Цілий день ми не їли нічого гарячого. Втім, це було зайве. Мама і Марго надто нервували, їм не хотілося їсти, а нам з татом не було коли. У вівторок зранку знову взялися до справи. Еллі й Міп купили дещо за нашими картками, батько налагодив затемнення, тоді відмивали підлогу на кухні, словом, всі працювали з ранку до вечора. До середи мені взагалі не було коли навіть подумати про величезний переворот, що стався у моєму житті. Й лише в середу – вперше після нашого приходу до притулку – я змогла обміркувати все й написати тобі, що відбулося і що ще з нами може статися.
Субота, 11 липня 1942 р.
Люба Кітті!
Батько,