дзвони…
За рік і друга сестра дістала дозвіл підніматися на поверхню моря. Вона виринула з води саме в ту хвилину, коли сідало сонце. Небо сяяло, наче розтоплене золото, розповідала вона, а пурпурові й фіолетові хмарини швидко пливли небом, але ще швидше від них линула до сонця, ніби довгий білий серпанок, лебедина зграя; русалонька теж попливла до сонця, але воно опустилося в море, і в небі й на воді розлилася рожева вечірня зоря.
Іще за рік випливла на поверхню моря третя принцеса; ця була сміливіша за всіх і попливла до широкої річки, що впадала в море. Тут вона побачила зелені пагорби, вкриті виноградниками, палаци й будинки, оточені чудовими гаями, де співали птахи; сонце сяяло і гріло… У маленькій бухті вона побачила цілий натовп голеньких людських дітей, що хлюпались у воді; русалонька хотіла погратися з ними, але вони злякались її і втекли, а замість них з'явилась якась чорна тваринка й так страшно заходилася на неї дзявкати, що вона перелякалася й попливла назад у море; то був собака, але ж русалонька ніколи ще не бачила собак.
Четверта сестра трималася більше у відкритому морі й розповідала, що це було краще за все; хай куди озирнись, на багато-багато миль довкола лише вода та небо; удалині, наче морські чайки, виднілися великі кораблі, гралися й перекидалися веселі дельфіни і величезні кити пускали з ніздрів сотні водограїв.
Потім надійшла черга передостанньої сестри; день її народження був узимку, й тому вона побачила те, чого не бачили інші: море було зеленкуватого кольору, усюди плавали великі крижані гори! Вона всілася на найбільшу, вітер розмаював її довге волосся, а моряки злякано обходили гору якнайдалі. Надвечір небо вкрилося хмарами, заблищала блискавка, загримів грім, і темне море почало кидати крижані брили з боку в бік, а вони так і палахкотіли у світлі блискавки. На кораблях згортали вітрила, люди метушилися, нажахані, а русалонька спокійно пливла собі на крижаній горі й дивилася на вогняні зиґзаґи блискавок.
Часто вечорами всі п'ять сестер, узявшись за руки, підіймалися на поверхню води. А наймолодша русалонька лишалася сама-самісінька й дивилася їм услід, ладна заплакати; але русалки не можуть плакати, і від цього їй було ще важче.
– О, коли ж мені виповниться п'ятнадцять років? – казала вона. – Я знаю, що дуже полюблю і той світ, і людей, що там живуть!
Нарешті і їй виповнилося п'ятнадцять років.
Бабуся вдягла русалоньці на голову вінець із білих перлинних лілій – кожна пелюстка була половинкою перлини; потім, щоб відзначити високий сан принцеси, наказала причепитися до її хвоста вісьмом устрицям.
– Прощавайте! – сказала русалонька й піднялася на поверхню. Сонце щойно сіло, та хмари ще сяяли пурпуром і золотом, тоді як у червонуватому небі вже засвітилась ясна вечірня зоря; повітря було м'яке і свіже, а море непорушне, ніби дзеркало. Неподалік того місця, де виринула русалонька, стояв трищогловий корабель лише з одним піднятим вітрилом, – адже не було ні найменшого вітерцю; на вантах