Дара Корній

Зірка для тебе


Скачать книгу

киселі. Високий, як на його дванадцять, вайлуватий, завжди дуже коротко підстрижений, вуха смішно стирчали, як у слоненяти. Через них Арсена почали відразу кликати Сеня-Локатор. Тільки Сергій і називав хлопця Арсеном, як і Арсен його не Сєрим чи Сірком, а Сергієм. Можливо, через це хлопці й сподобалися одне одному, бо то була якась така таємна мова між ними, повага до друга навіть у звертанні. Арсен був також круглим сиротою. Батьків пам’ятав паскудно. Вони загинули в автокатастрофі, коли малому заледве виповнилося шість. Його по смерті батьків взяла на виховання бабуня Ніна. Ні, не своя рідна, а зовсім чужа, тобто зараз вона не чужа, ріднішої від неї в Арсена нікого нема. Хоча він і має живих та здорових дядьків та тіток. Навіть згадувати про них не хоче, бо хіба вони про нього згадують?

      Його батьки винаймали кімнату в квартирі старшої пані – Ніни Фьодорової, колишньої вчительки, допомагаючи їй по господарству та копійчиною, тобто платили за кімнату. Бо щоб орендувати цілу квартиру, треба було мати гроші, а в молодої сім’ї їх не дуже багато. Коли з батьками Арсена трапилося лихо, ніхто з близьких родичів не захотів брати хлопця до себе. Звісно, кожен мав на це вагомі причини. Зголосилася зовсім чужа людина – бабуня Ніна, оформивши опікунство над сиротою. Усиновити хлопця не дозволяв поважний вік. Але Арсен зараз ні про що не жалкує. Скільки себе пам’ятає – поруч завжди вона, розумна, спокійна, надійна. Прикипіла душею до хлопця, як і він до неї.

      Хоча бабуня Ніна зовсім не самотня, бо має власну немаленьку родину. Багатенько племінників, численних двоюрідних і троюрідних онуків. Та найрідніші – то донька Ольга, двійко вже дорослих внучат та п’ятеро онуків. Ольга разом із донькою Настею та трьома дітлахами мешкають в Італії, а син Стьопка з дружиною та сином і донькою – в Іркутську. Ні донька Ольга, ні онуки Настя та Стьопка не розуміли такого вчинку бабуні Ніни, та змирилися, бо повертатися до Львова ніхто з них не збирався. Тож для Арсена ті всі численні бабунині родичі з часом стали наче рідними.

      Тітка Настя «просто непосильно гарувала на макаронників і мала, мов тату на тілі, відзнаки на долі, тобто чоловіка-випивоху, трьох спиногризів та немолоду хворобливу матір». Так скупо вона скаржилася бабуні Ніні на нелегке життя-буття, коли минулого літа приїжджала в Україну черговий раз лікувати від алкоголізму свого горе-мужа. А вуйко Стьопка живе в Росії. Десь раз на півроку телефонує бабуні його дружина, безупинно нарікає на долю та чоловіка-п’яницю. Бабуня то все бере близько до серця, усіх жаліючи та всім співчуваючи. Майже всі гроші, які надсилає їй донька з Італії на «харч, ліки та одяг», переправляються Стьопці в Іркутськ. Бабунина пенсія, доплати від держави сироті та кошти від наймачів однієї кімнати – от майже весь нехитрий дохід родини. Кімнату завше винаймали студенти, переважно дівчата з села. Частенько добросерді батьки студенток, яким діти вдома розповідали про стару пенсіонерку з малим онуком на руках, передавали для господині та малого сякий-такий домашній харч. Іноді одяг,