Довершеність? – посміхнулася майже крізь сльози. Рука нестерпно боліла, вкриваючись пухирцями. – Ги! Зрештою, тобі ж видніше. Бо вона твоя дружина. Ох, як пече. Гарно ж світ темних мене зустрічає – розпеченим залізом.
Стриб сердито свердлив очима Мальву. Ну чому їй так подобається виводити його з себе? Може, тому, що знає: він нічого їй поганого не зробить, не каратиме. Прочуханами прихильності не здобудеш.
– Вона не моя дружина, Мальво. – Сказав з притиском на кожному слові і додав, поправляючи себе: – Тобто вона вже не моя дружина.
– Ага. Не будь таким впевненим. Як кажуть у Львові, тобто у моєму рідному світі, світі Єдиного Бога, дружини колишніми не бувають.
Мальва продовжувала дратувати Стриба, отримуючи за попечену руку хоча б таку компенсацію і з задоволенням стаючи на улюблені мозолі чоловіка.
Стрибог мовчки підійшов до дівчини, запихаючи своє роздратування глибоко всередину. Усе одно не переговориш. Узяв її за обпечену руку, легко затиснув між своїми долонями і подивився Мальві просто в очі:
– Давай з Птахою ми самі розберемося, гаразд? Це наша війна чи наш мир. Не втручайся, добре? А щодо світу Єдиного Бога, то не він є твоєю батьківщиною. Маєш це прийняти. Не будь упертою, як віслюк. Бо ти, дочко, все ж одна з нас, щоб там собі не казала.
Біль у руці минув, але Мальва не поспішала висмикувати свою руку з долонь чоловіка. Вона не відводила від його бездонно-чорних очей свої сірі. Подивимося, хто кого передивиться.
Говорила спокійно, принаймні дуже старалася, щоб так виглядало:
– Що, тобто я одна з вас? Ха! Розмріялися! Я не одна з вас. І не одна посеред світлих, і, аби ти знав, світ Птахи мені набагато симпатичніший, ніж твій. Я позначена Перемінником, але не випила з чаші і досі не вибрала жодної зі сторін. Зрештою, можу той оберіг повернути назад Марі. Ой, знаю-знаю, це можливо тільки ціною власного життя. А тому… Я досі проста людина, із племені смертних, яка, на відміну від вас, безсмертних, має право вибору. Долею випадку, не знаю навіть, чи є це моїм найбільшим нещастям чи найбільшим щастям, я твоя донька, але й донька смертної також. Наберися терпіння, типу батько, і постарайся зробити так, щоб світ темних не здавався мені клоакою. Поки що я зрозуміла таке: торкатися до будь-чого у вашому світі не можна, поки не запитаєш дозволу, бо воно кусається. Скажи, а дихати хоч можна чи також через раз?
Після сказаного Мальва різко висмикнула руку з долонь батька. Оглянула її. Ціла. Без пухирців та натяку на опік. Мда, а він також дещо корисне вміє, той Стрибог. Не тільки язиком чесати та людей вбивати.
– Тепер, може, кілька слів скажеш мені про міст, а то якось навіть незручно бути тут і нічого не знати про це місце.
Стриб невдоволено закрутив головою:
– Скажи мені, дочко, від кого ти набралася такої колючості та насмішкуватості? І жодної поваги до старших. Твоя ж мама була добра і ніжна. Та й твої смертні доглядальники наче нічого…
– Доглядальники? Фі, як некрасиво! Батьки, Стрибе, батьки! – різко поправила чоловіка Мальва. – Ті, що вчили мене любити,