з мюслями. Лукаш уловив ще інший запах. Його гострі вуха нашорошилися, як у бойового пса, але він нічим не видав себе, лише його широка спина надималася двома буграми м’язів. Він тер так, наче хотів пробратися на інший поверх і втекти геть. Але він продовжував терти і косити театральним оком за її високою і красивою поставою, і його знову знудило. Лукаш навіть подумав: треба провірити підшлункову – так, саме треба провірити підшлункову.
– Я за тобою скучила, – сказала вона з якимось присвистом.
– Не зрозумів, – сказав Лукаш.
– Я за тобою скучила, – повторила вона так швидко, наче видихнула.
– Коли ти навчишся розмовляти? – сказав він і потягнув ганчірку до туалету. Він повернувся вже із закасаними рукавами, трохи роздратований, але більше спокійний: хіба він міг чомусь здивуватися, вони всі зараз такі, рослини і діти щастя, відрижки хрін зна якого режиму; блін, усе можна на щось скинути, і ця не краща… Трахатися з братиком – це така ж для них розвага, як просаджувати гроші, розбивати дорогущі авта і не зупинятися, коли переїхали пенсіонерці ноги… І тут Лукаш не те щоб здивувався, йому зробилося просто байдуже й нецікаво. Софія сіла і помочилася просто на кухні. Вона розуміла більше, ніж він думав і знав. Маленька мстива сучка. Лукаш ухопив її за патли і потягнув до виходу. Вона уперто пручалася і верещала, як мале теля. І він її облишив біля самих дверей.
– На більше ти і не здатна. Усе ваше покоління бездарне і… – Лукаш не знайшов слів. Він пошукав поглядом кота, але так і не знайшов. Так, бідолаху треба каструвати. У цьому його щастя. Його котяче щастя. На кухні він випив коньяку. А вона попленталась у спальню.
– І не мостися, сучко…
Лукаш пив коньяк і думав про втому, про лікарів, які йому нічого путнього не порадять, про свою патологоанатомічку, про всіх своїх жінок; і несподівано йому зробилося шкода цю малолітню дурку. Він за звичаєм уп’явся в освітлений вертолітний майданчик, і приступ нудоти, болю в нирках, у сонячному сплетінні говорили, що він дійсно перебрав сьогодні з нервами, почуттями, подіями. Він – не маленький хлопчак. І ще настирніше спробував подумати про дружину, але ніяких асоціацій вона у ньому не викликала. Звична справа… Тьху, ніяк не звикнеш… Він подивився і побачив лише біляву голову Софії, і круглий м’який óбід тремтів над її сплячим обличчям. Лукаш протер очі, але цей обідéць не пропав.
– Діла, – сказав він. – Нічого не попишеш. – І набрав номер міліції.
А потім він, сам не розуміючи, вимкнув телефон. Сів, прибрав їй густе і міцне пасмо, умиротворено слухаючи, як вона сопе носом, спить, сховавши руки під животом, крилами виставивши лікті. Він узяв ковдру, що пахла трохи димом, домашнім милом і зовсім не його життям, – Лукаш любив цю ковдру. Він дбайливо укрив Софію. Повернувся на кухню і вже на півдорозі відчув, що бачить її яскраві сни, зовсім не схожі на її життя, ці сни більше нагадують мрії, і вона блукає тими мріями. Лукаш повернувся і довго дивився