із перших «височайших указів» нового імператора, який передбачав, що в губерніях, заснованих на землях колишньої Речі Посполитої, посади повинні обіймати корінні дворяни, тобто поляки, викликав бурхливу радість учасників балу в Заславлі. А привіз цю приємну новину Станіслав Конарський, який незадовго до цього став начальником управління губернської канцелярії. Князь Євгеніуш, хоч і вважав, що істинному аристократу служба чиновника не личить, не цурався думки про те, що своя людина в коридорах губернської влади не завадить. Тому він лагідно прийняв далекого родича, котрого, до речі, не любила його дружина. Конарський колись мав необережність знехтувати її прихильністю, переплутавши натяк на можливість легкого флірту з бажанням вийти заміж. Втім, їхні стосунки були таємницею пані Гелени і пана Станіслава, а ще предметом для чесання язиків довколишньої дрібнішої шляхти.
Запам’ятайте ім’я пана Станіслава. Йому сорок сім років, позаду у нього вдалий шлюб і передчасна смерть дружини, невдалий роман із молоденькою пані Геленою, яка віддала перевагу багатшому князю Любославському, діяльна участь у Тарговицькій конфедерації – об’єднанні польської шляхти на користь Росії, яка й призвела до другого поділу Польщі, повага і страх з боку одних, ненависть інших одновірців, попереду, як він вважає, нове вдале одруження і блискуча кар’єра. Він ще не знає про свою долю, бо про того, хто зіграє у ній фатальну роль, учасники балу давно забули. Станіслав Конарський накинув оком на сестру у перших князя Любославського, тому, дізнавшись про новий указ імператора, і поспішив до нього – за добрі звістки також іноді платять тим, хто їх приносить першим.
Але до того, як його світлість пан Євгеніуш оголосить у переповненій залі приємну звістку, до палацу інтенсивно з’їжджалися гості. До одного з найбагатших і найвпливовіших аристократів краю (та й не тільки краю) приїхали засвідчити свою повагу представники князівських і графських родів – Сапіг, Сангушків, Чорторийських, Чацьких, Вишневецьких, Браницьких, Потоцьких, Любомирських, Радзивіллів, Войнаровських, Ловинських, Вольг та інших, чиї садиби були розкидані на безкрайніх просторах Волині, Полісся і Поділля.
Після тижня затяжних дощів наче на замовлення настала пора вересневого «бабиного літа». У великому парку довкола палацу з’явилася перша позолота, яка згармонізувала настрій вельможних гостей. Багатші прибули з челяддю й особистою охороною, і невелике місто кишіло людськими голосами, скрипом коліс і форканням ситих коней.
Та ось уже позаду затяжна процедура зустрічі і розміщення, години нудного очікування на початок урочистого дійства. Нарешті сотнями свічок засяяла велика мармурова зала, що за багатством убрання не поступалася королівській у Варшаві. Нарешті перед гостями постала головна винуватиця урочистості – маленька і пухкенька, вродливенька Зосенька…
…Уже прискіпливо роздивилися убрання графинь і княгинь, їхніх доньок, їхні коштовності. Обговорили останні новини,