начною мірою.
Організований натовп завжди відігравав велику роль у житті народів, та ця роль жодного разу не мала такого важливого значення, як у цю хвилину. Головною характерною рисою нашої епохи є саме заміна усвідомленої діяльності індивідів на несвідому діяльність натовпу.
Я зробив спробу вивчення складної проблеми натовпу винятково через наукові застосунки, тобто, намагався відшукати метод, залишивши поза увагою думки, теорії й доктрини. Я вважаю, що це єдиний спосіб, що дає можливість розкрити бодай частинку правди, особливо у такому питанні, котре так дуже бентежить розум.
Вченому, який починає вивчати якесь явище, не потрібно зважати на інтереси, котрі він може потурбувати своїми відкриттями. Нещодавно один з видатних сучасних мислителів зробив зауваження, що оскільки я не належу до жодної з сучасних шкіл, то вельми часто знаходжуся в опозиції до висновків і підсумків усіх шкіл. Ця нова моя праця, цілком імовірно, може викликати подібні зауваження.
Належати до якоїсь школи – означає необхідним чином поділяти всі її забобони й упередження.
Я повинен, однак, пояснити читачам, чому в моїх дослідженнях я приходжу інколи до цілковито інших висновків, ніж це можна було б очікувати на перший погляд: я вказую, наприклад, на вкрай низький розумовий рівень натовпу, враховуючи навіть збори обраних, і, поміж тим я все-таки заявляю, що було б небезпечним торкнутися організації цих зібрань.
Ретельне вивчення історичних фактів змусило мене дійти висновку, що соціальні організми так само складні, як і організми всіх живих істот, тож ми не маємо змоги викликати в них глибокі зміни. Природа чинить інколи радикально, але ніколи – в тому сенсі, як ми це розуміємо; ось чому манія великих реформ інколи дуже згубна для народу, якими б привабливими не виглядали ці реформи суто теоретично. Вони могли б принести користь лише в тому випадку, якби можна було миттєво змінити дух нації, але таку можливість має лише час. Людьми керують ідеї, почуття, звичаї, те, що ми носимо у собі. Інституції й закони є лише відбитком нашого духу, вираженням наших потреб; через це вони й не можуть змінити дух народів, бо самі походять з нього.
Дослідження соціальних явищ не може відбуватися відокремлено від вивчення народів, у середовищі котрих вони відбуваються. У філософському розумінні ці явища можуть навіть мати абсолютну цінність, але в практичному розумінні їхня цінність завжди відносна. Ось чому, при вивченні якогось соціального явища, слід розглядати його послідовно з двох різних боків. Таким чином, чіткішим буде розуміння того, що вельми часто повеління чистого розуму прямо суперечать повчанням практичного розуму. Це бачимо скрізь, навіть там, де справа торкається фізичних даних. З позиції абсолютної істини куб і коло є незмінними геометричними фігурами, котрі строго визначаються певними формулами. Але для нашого ока ці фігури можуть набувати найрізноманітніших форм. Так, перспектива може перетворити куб на піраміду чи квадрат, коло – на еліпс чи навіть на пряму лінію, й ці фіктивні форми для нас значно важливіші, ніж реальні через те, що ми бачимо лише їх, і фотографія чи живопис можуть відтворювати лише ці форми. Нереальне в деяких випадках виглядає навіть правдивішим за реальне. Уявляти предмети лише в їхніх точних геометричних формах було б спотворенням природи й зробило б її невпізнанною. Уявімо собі такий світ, мешканці котрого могли б лише фотографувати й перемальовувати різні предмети, але не мали б можливості до них доторкнутися; цим мешканцям було б дуже важко скласти собі правильне уявлення про їхню форму. Втім, знання цієї форми, доступне лише невеликій кількості вчених, не становило б для них великого інтересу.
Філософ, який вивчає соціальні явища, повинен завжди пам’ятати, що поряд з теоретичним значенням вони мають ще й практичну цінність, і з погляду еволюції цивілізацій ця цінність – єдина, що має якесь значення. Така позиція має зробити його дуже обережним щодо тих висновків, котрі, очевидно, підказує йому логіка. Але й інші мотиви також змушують його бути стриманим у своїх висновках. Складність соціальних фактів така, що їх не можна охопити всі зразу й неможливо передбачити результати їхнього взаємного впливу. Крім того, за видимими фактами часто ховаються тисячі невидимих причин. Соціальні ж явища є наслідком величезної несвідомої роботи, котра здебільшого непідвладна нашому аналізу. Ці видимі явища можна порівняти з хвилями, що на поверхні океану є вираженням підземних струсів його дна, котрих ми не бачимо.
Коли ми спостерігаємо за більшістю вчинків натовпу, то бачимо, що вони переважно вказують на її виразно низький розумовий рівень. Але є такі випадки, коли діями натовпу керують, очевидно, таємничі сили, котрі в давнину називали долею, природою, провидінням і зараз називають покликом мертвих. Ми не можемо не визнавати могутності цих сил, хоча зовсім нічого не знаємо про їхню сутність. Інколи здається, що в надрах націй є приховані сили, що керують їхніми вчинками. Що може бути, наприклад, складнішим, логічнішим і дивовижнішим, ніж мова народу?
Вступ
Ера натовпу
Еволюція сучасної епохи. – Великі зміни цивілізації як наслідок змін у мисленні народів. – Сучасне вірування в могутність натовпу. –