Адамом? Він сам пропонував їй залишитися в нього, але вона не хотіла поступитися власною репутацією і не бажала сорому для родини. А зараз? Хіба тепер її репутація бездоганна? Чи, може, вона вже не осоромила родину?
Анну аж у жар кинуло. Усе, що сталося щойно, раптом постало перед нею в інакшому світлі. Так, ніби якийсь поштовх зсередини перевернув усі її думки з ніг на голову і висвітив проблему під інакшим кутом зору. Від хвилювання серце її тьохнуло і забилося сильніше. А що, власне, заважає їй бути з Адамом? Досі вона відмовлялася від будь-якої боротьби за своє почуття і слухняно виконувала волю інших, але чи мусить так само поводитися тепер?
Намацавши рукою зв’язку ключів у кишені, Анна міцно стиснула її в долоні. Зрештою, гірше, аніж є, вже не буде.
Розділ 3
Намагаючись триматися темнішої частини вулиці, Анна тихенько прочинила хвіртку на подвір’я Адама і зайшла досередини. Перевівши подих, зупинилася. Вона це зробила, і земля їй під ногами не розверзлася. Навіть не поворухнулася.
Усе ще не вірячи, що ніхто її не побачив та не завернув додому, Анна знов прочинила хвіртку й обережно визирнула на вулицю. Нікого немає. Лише в їхньому будинку блимає свічка на кухні й відблиском теплого світла з вікна ледь яснішим здається закуток саду. Можливо, вона взагалі намарно лякає себе уявними жахіттями і варто повернутися додому?
Анна торкнулася металевої скоби на хвіртці й відчула, як холодний метал обпікає пальці. Як же вона втомилася від цієї боротьби з собою, зі своїм почуттям, з обставинами, які не дозволяють бути поряд із Адамом, навіть від власної безпорадності втомилася. Хоч би щось сталося і порушило цю нестійку рівновагу. Різко розвернувшись, Анна рішуче попрямувала до будинку, збігла сходинками на ґанок, дістала з кишені ключі, на диво легко впоралася з замком і зайшла досередини. Зробила декілька невпевнених кроків – і, ніби враз втративши всю свою нещодавню рішучість, опустилася на стілець при стіні. Що з нею таке? Вона ж просто прийшла до Адама – і світ їй на голову не завалився, життя не закінчилося, а ситуація не стала гіршою. Тепер треба написати вуйкові листа. Коли він знатиме, що нічого поганого не сталося, то не зчинятиме великого галасу і з’явиться шанс на щасливе завершення цієї пригоди.
Підвівшись, Анна навпомацки зайшла до якогось покою, так само навпомацки відшукала на столі свічку, засвітила її. Мимохіть торкнулася аркушів паперу, списаних почерком Адама, і побачила, що руки у неї дрібно тремтять. Здається, напруження останніх годин не минулося без сліду і вона серйозно нервує.
Анна присіла на крісло при стіні і, намагаючись заспокоїтись, роздивилася довкола. Присутність Адама відчувалася в кожній дрібничці: у залишеній на спинці крісла зібганій сорочці, у недбало кинутому на ліжко сюртуку й у ледь чутному запаху тютюну та чорної кави у повітрі. Він навіть залишив на нічному столику при ліжку розгорнуту посередині книжку. Читав увечері перед сном?
Анна притиснула до щік холодні долоні. Іноді уявляла, що могла б опинитися