по всій Україні, а потім зберегли своє становище і за Австрії і за другої
Польщі. В 1781 р. власник села, Юзеф Мєнчиньский – воєвода черняховскі, мама якого була старостою ордену Святого Станіслава біскупа Кавалерові, звернувся до адміністрації генерального біскупа Перемишльського з грамотою-рекомендацією про потребу призначення Василя Івановича на пароха в с.
Макунів в храм Даниїла Стовпника. Воєвода запевняє, що він буде добрим
парохом християнської громади і слугою Божим.
6
Під Австрійською Адміністрацією (1765—1918 рр.)
«У всякого своя доля
І свій шлях широкий»
«Сон» Т. Шевченко
1772 року розвалену кріпосницькою системою та внутрішніми чварами
Річ Посполиту розділили між собою сильніші сусіди – Прусія, Австрія та Росія.
Австрія захопила повністю Галичину, частково Поділля та Волинь. В цьому ж
році Австрійські війська вступили на ці землі. Через два роки, 1774 року
офіційно утворено нову провінцію у складі Австрійської імперії – «Королівство
Галіції та Льодомерії», тобто таким чином відновлювалася назва (латинською) давнього Галицько-Волинського князівства, що вживалося ще з XIII ст..
Офіційне прийняття такої назви австрійською владою начебто засвідчувало
своєрідне визнання нею історичного пріоритету прав українців.
У 1783 р. розпорядженням цісара Йосифа II кладовища біля храмів мали
бути ліквідовані, могили навколо них знесені, крипти мали бути звільнені, ховати в криптах заборонялося.
У цьому ж році у Львові для освіти і виховання греко-католицького
духівництва, за єпископа Білянського цісарем Йосифом II заснована греко-католицька Духовна семінарія.
Імператорським патентом з 20 лютого 1784 р. було запроваджено ведення
церковних метричних книг на Галичині.
Після поділу Польщі Ю. Мєнчиньский продав с. Макунів назавжди за
29300 ринських злотих.
Таблиця 1
Таблиця 2
7
Відмінно від Польщі, Австрія почала дбати про розвиток набутих земель, і українці переживали деяке культурне, релігійне і господарське відродження, хоч влада в Галичині й надалі була в польських руках, залишках колишньої
польської держави.
Більшість з 2,4 млн. західних українців Габсбурзької монархії на початку
XIX ст. жили в Східній Галичині, інші – на Буковині та Закарпатті. Соціальна
структура українського населення була досить простою: 95% його становили
незаможні селяни. Налічувалось близько 2000 родин священиків. Вищі верстви
становили, переважно, поляки або полонізовані українці. Абсолютною
більшістю нечисленного міського населення були євреї. Галичина була одною з
найбідніших регіонів Європи.
Після пана Ю. Мєнчиньского до 1848 року власником села був пан
Ольшевський,