ценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» був заснований за підтримки бренду найпопулярнішого українського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новітньої української культури.
Література, кіно і театр обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.
Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру, і як наслідок – наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру – якісними українськими фільмами й п’єсами.
Передмова
Розлучення як тренд, або Ще раз про кризу української родини
«Усі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму» – відомий початок класичного твору Льва Толстого міг би послужити епіграфом до роману Тетяни Белімової «Київ.ua». Здається, про фатальний розлад між чоловіком і дружиною вже списані тонни паперу. Що нового можна сказати про жіночу недолю на початку третього тисячоліття? Сучасні українські авторки написали на цю тему так багато – варто лишень згадати імена Євгенії Кононенко, Марії Матіос, Людмили Тарнашинської, Люко Дашвар, Міли Іванцової, Наталки Доляк…
Коли я вперше читала рукопис роману «Київ.ua», то мене не полишало враження, що цей твір є гігантським знаком питання, – настільки часто авторка вживає цей розділовий знак. Чому близькі люди ніяк не дійдуть згоди? Чому чоловіки та жінки обирають не тих, хто може дати їм щастя? Чи існують у світі ідеальні шлюби? І зрештою – куди зникає Любов, яка єднала закохану пару?
Роман Тетяни Белімової – нелегка й сумна розмова на два голоси, Чоловіка і Дружини. Перед нами не родина, а руїна того, що колись було спільним Всесвітом, а тепер стало «кублом нескінченних сварок». Ситуація, до якої потрапила Альона Сухоярська, головна героїня, буде знайома багатьом читачкам. Десятирічний шлюб із вродливим, багатим і успішним підприємцем став пасткою для інтелігентної і вразливої жінки. Змучена безупинними приниженнями, Льона зважується на протест і, забравши двох дітей, робить одчайдушний крок у невідомість. Що принесе їй довгоочікувана свобода?
Перед нами – дві «правди», Його і Її. Ми чуємо впевнений голос Чоловіка: «Вони мали абсолютно нормальну родину! Йому було і комфортно, й затишно, і сімейний побут влаштовував». Однак голос Жінки несміливо заперечує: «Може, хтось і жив добре, тільки не вона! Для неї не знайшлося місця в цій формулі сімейного щастя!»
У підсумку – нещасливі обидвоє. Чоловік, який забезпечив дружину всіма матеріальними благами – від квартири до машини, але так і не зміг упокорити Льону й остаточно привласнити її. Його гордість уражена смертельно – чому таке сталося саме з ним? Втечу жінки він сприймає як зраду. Чоловічий гнів – пекельний вихор, ладний спопелити все навкруги. А в душі Льони – крижана пустеля, яку заповнюють біль, почуття провини перед дітьми і страх майбутнього.
Раптом, за казковою логікою історії кохання, у житті героїні трапляється диво. Доля дарує вічній Попелюшці зустріч із Прекрасним принцем. Помічник народного депутата Максим наче зійшов зі сторінок глянцевих журналів: молодий, освічений, елегантний, він стрибає з парашутом, пише вірші і навіть дбає про бездомних кошенят… Та чи зможе подарувати щастя Льоні? Чи спроможний пожаліти і прийняти кохану разом із усіма її проблемами?…
Сімейна драма «Київ. ua», написана на класичну тему, переконує емоційною глибиною і реалістичністю. Тетяна Белімова не пропонує нам готових відповідей, однак закликає замислитися над причинами вічного протистояння Чоловіка і Жінки і над потребою порозуміння між ними.
Софія Філоненко
Розділ перший
Одна гора високая,
А другая низька…
Одна мила далекая,
А другая близька…
Ой, я цю, близенькую,
Людям подарую,
А до тої, далекої,
Пішки помандрую!
Вона пішла, але багато з її речей, на які він весь час натикався, ніби симулювали її присутність. Вона пішла…Чи не цього він хотів? Не цього прагнув, коли викидав її до ліфта в самій сорочці, п’яний як ніч, і то не від горілки, – ні-ні, він якщо й пив, то ніколи не впивався, – п’яний від своєї злоби на неї, налитий по вінця люттю і гнівом?
Так! Останнім часом усі його думки були саме про це. Невидимий хробачок точив його безперервно, навіть уві сні, вимагав дії, ривка, атаки, будь-якого вчинку, щоб звільнити простір від неї, такої… навіть слова цензурного не добереш. І ось нарешті вранці, після незвичного останнім часом тривалого сну, встав і не побачив її. Вона не залишила записки; на автовідповідачі чи телефоні теж не було жодного повідомлення, але він чомусь одразу спинним мозком відчув: її немає, немає тут, у його житті. Її не буде. Її – більше – не – буде – тут – із – ним. Вона ніколи вже не повернеться, не забуде, не пробачить,