Напрочуд дивний і зухвалий злочин. Пограбування сховища скоїли вдень. Прийшли двоє суб'єктів у формі судових приставів. З приводу поміщення речдоків у спецсховище проникли туди за підробленими документами. Вирубили чергового. Відкрили сейфи. Та дивне не це, – Віардо замислившись, навіть зупинив ложку шляхом до рота. – Мене вражає рівень їхньої підготовки та обізнаності. Посвідчення, допуски, формуляри, все було виготовлено на найвищому рівні. Крім шухлядок зі стилетами грабіжники почистили ще кілька сейфів, в яких зберігалися цінності і гроші, що проходять у інших справах. Але гадаю, це було зроблено, щоб замилити нам очі. За вартістю стилети перекривають усе викрадене.
– Давай залишимо цю тему. Мені неприємно про це згадувати.
– Вибач. Але я був повинен тебе повідомити й попередити, щоб ти посилив заходи безпеки.
Крістіан знизавши плечима за прикладом гостя почав їсти. Пішла зміна страв. Потім служник і кухар прибрали посуд й принесли сигари і коньяк. Подали каву. Крістіан розпалив камін. Незабаром у кімнаті запахло палаючими дровами. Відкривши вікно, граф налив у келихи коньяк і розкурив сигару. Віардо приєднався до нього.
– Як наш молодий комісар і його чудова дружина? – Крістіан влаштувався в широкому шкіряному кріслі біля каміна.
– Погано. Вони знову посварилися, – зітхнув Віардо. – Ольга поїхала до Марселю. Працює над новим романом. На дзвінки майже не відповідає. А у Алекса черговий напад депресії.
– Це через поранення?
– І так і ні. Він страшенно комплексує з цього приводу. Ніколи б не думав, що він на цьому може зламатися. Та ще ці бісові психологи. Йому досі не дали дозвіл стати до оперативної роботи. А це його вбиває найбільше. Коли я їхав, хлопці насилу витягли його з «Золотого сонця» і відвезли додому.
– Може Ользі варто побалакати з ним?
– Та балакала вже не раз. Після його виписки з шпиталю, він спочатку комплексував через шрами, що спотворили його обличчя…
– Я пропонував йому зробити пластику, але він навідріз відмовився, – урвав співрозмовника Крістіан.
– Так. Я в курсі. Він з усіма так. Відкидає будь-яку допомогу. На початку зими Алекс став менше звертати на це увагу. Здавалося, що справи почали поліпшуватися, але потім йому не дали дозвіл психологи. І все. Він, ніби махнув на себе рукою. Ольга намагалася вивезти його в передмістя Марселя, де вони купили котедж. Там відокремлене місце. Їхні друзі, дуже рідко приїжджають до своїх домівок, які розташовані поруч. Решта сусідів з’являться тільки під час курортного сезону. Там суцільно багатії з Марселя. Але зараз у селищі майже нікого немає. Та він теж навідріз відмовився від цієї поїздки. Алекс не може без улюбленого заняття. Без сиску. Повернувшись до Парижу, вже вкотре поспілкуюсь з керівництвом. Ми можемо втратити відмінного детектива.
– А може він переймається через загиблих хлопців?
– Це теж присутнє. Я сам часом звинувачую себе за те, що дозволив їм взяти участь у затриманні цих басків. Це робота для спецназу. Але хіба його можна було зупинити?