світу. Щільно вишикувані, заковані в панцир і озброєні до зубів лицарі – справжня машина вбивства, що перед нею безсилі навіть сарацини. І саме маршал ордену мусив стежити за поповненням поголів’я важковаговиків-дестріє, а те, що сім’я Вільяма де Шампера розводила й поставляла на Схід таких необхідних бойових коней, більш ніж виправдовувало його зв’язки з англійською ріднею. На чому ж Ашер бен Соломон збирався його заскочити?
– Недавно ми перехопили ще одного листа для маршала, – хижо посміхаючись, продовжував даян. – І довідалися, що до нього їде сестра, яка в такі смутні часи наважилася вирушити з чоловіком на прощу по святих місцях Палестини. Вона сподівається, що коли туди прибуде, невірних уже виженуть і зможе без перешкод уклонитися тій порожній печері, яку назаряни називають Гробом Господнім. Насправді, не надто вдала ідея. Нині сестра маршала храмників – у Нікеї. Звуть її – Джоанна де Рінель, у дівоцтві – де Шампер. Навіжена знатна дама, яка мандрує разом із чоловіком-аристократом. Але хіба це має значення для людини з твоєю зовнішністю?
Мартін перехопив гострий Ашеровий погляд і мимоволі напружився, здогадуючись, про що йтиметься далі. Але той наче нічого й не помітив.
– Дама ця, вочевидь, не надто розважлива й скромна. Її характеризують як вітрогонку, любительку чоловічого товариства, а колись навіть до неї особливо прихильно ставився король Франції Філіп. Щоб покласти край пересудам, вінценосний кузен Річард відрядив її в Угорщину, і невдовзі Джоанна із загоном тамплієрів дісталася її столиці – Естергома. Про неї турбуються храмники, вона володіє векселями ордену, і це не дивно з огляду на заслуги її роду. Та хоч як ми намагалися, нам не вдалося заскочити де Шампера на тому, що він витрачає кошти ордену на дорожні витрати сестри…
Ашер бен Соломон насупився, наче перед його очима поставали якісь тривожні картини, а потім продовжив:
– Ця жінка дійсно неймовірно красива й справила неабияке враження при дворі короля Бели Угорського.[47] До того ж вона складає вірші, мов трубадур, має розкішний голос і вправно музикує. Усю минулу зиму Джоанна де Рінель розважала угорський двір, наче й забула про майбутню прощу, і стала чи не найближчою довіреною особою дружини короля Бели – Маргарити Французької.[48] Я вже не кажу, що перед нею побожно схиляються безліч угорських лицарів. Її чоловік тут безсилий: він не спроможний вгамувати темперамент родички Плантагенетів і сестри маршала щонаймогутнішого ордену Європи. Проте, судячи з усього, йому все-таки вдалося наполягти покинути Естергом, адже вже на початку весни подружжя прибуло в Константинополь і їх прийняли при дворі вдови-імператриці Агнесси[49]. Там теж сталася не дуже приємна історія… Утім, ідеться не про це…
Даян знав, що стає на вельми хисткий ґрунт, але мета була важливіша, значно важливіша.
– Отже, хлопчику мій, ти мусиш звабити цю легковажну особу. Вочевидь, це не так уже й складно, а, враховуючи неймовірну красу сестри