оголосили йому таємну війну. Десятки вбивць вийшли полювати на султана, і лише завдяки щасливому збігу обставин Саладіну вдалося уникнути смерті. Одного разу його врятував охоронець, котрий устиг зарубати смертника-фідаї, а вдруге Саладіна виручила кольчуга під плащем.
Кажуть, що потім він власноруч убив асасина, зійшовшись із ним віч-на-віч. А потім повів своїх воїнів на Масіаф, вирішивши стерти з лиця землі це зміїне гніздо. Але похід закінчився непередбачено – султан уклав зі Старцем Гори угоду.
– Як таке могло статися? – вразився Йосип.
Мартін несподівано розсміявся. Він сів, випроставшись, відкинув непокірні пасма, і його сині очі заблищали.
– Правду кажучи, я теж зіграв у цьому не останню роль.
Йосип розгублено розвів руками. А колишній вишкільник асасинів почав неквапно розповідати, як багато років тому, коли він був лише дванадцятирічним підлітком, мешканців фортеці Масіаф розбурхала грізна звістка: ущелинами й сухими гирлами річок до твердині асасинів наближається незліченне військо лютого переслідувача шиїтів Салах ад-Діна. Учнів, які перебували у фортеці, не втаємничували в суть прийдешніх подій, але майбутні фідаї вже опанували мистецтво вивідувати таємниці – непомітно підкрадатися, опинятися в потрібний час у потрібному місці, бачити й чути незриме. Так з’ясувалося, що Масіаф квапливо готується до тривалої облоги.
Потім Мартіна покликав його вчитель – рафік Даліль – і пояснив підлітку, що йому, хлопцеві на прізвисько Тінь, належить виконати завдання, на яке неспроможні найкращі фідаї. Він мусить проникнути в табір Саладіна, удавши із себе покинутого напризволяще франкського сироту. Це не викличе особливих підозр, ніхто не сприйме його за вивідувача з Масіафа і, найімовірніше, його не вб’ють відразу – султан не схвалює вбивства дітей, зокрема і дітей кафірів. І тоді Тінь має спробувати прокрастися в шатро Саладіна.
Йосип слухав друга, насилу приховуючи страх. І нарешті запитав:
– Невже тобі, ще дитині, наказали вбити шляхетного Салах ад-Діна?
– О ні! Я лише мав передати послання, в якому Старець Гори пропонував султанові зустрітися. І я з цим упорався! – у рівному Мартіновому голосі ще й досі вчувалися гордівливі нотки. – Я зміг пробратися до самого шатра, я їв їжу, що її мені, виснаженому, запропонували його слуги, а потім, спіймавши момент, усадив в узголів’я султана кинджал асасина, притнувши до нього послання Старця… Але, повір мені, вже тоді я не був слухняним фідаї, безмовною зброєю в руках наставників. Я вирізнявся допитливістю, тому прочитав те, що було написано в пергаменті, і довідався про місце таємної зустрічі запеклих ворогів. Я був доволі легковажний і не переймався, що мене можуть убити на місці, дізнавшися, звідки я прибув. І справді, – коли здійнявся переполох, охоронці Саладіна мало мене не зарубали. Але я таки був хорошим учнем у Масіафі й зумів уникнути шабель султанських мамлюків.[75] Я висвободився і помчав табором, вихляючи серед шатрів та