а я вже одна. Í післязавтра одна. Í завжди. Í зовсім. (Насилу стримує сльози.)
НАДЯ. (Обіймаючи матір.) Чому одна? Ми ж поки разом жити будемо.
МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Ну добре, добре… (Помітивши Антоніну Прокопівну, яка входить, відсторонюється.) Піди, краще, привітайся зі своєю новою матір'ю.
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Це повна, енергійна, впевнена в собі жінка. В руках у неї величезний, багатий букет.) Здрастуй, донечко. Вітаю. Вже як я рада – не уявляєш! (Цілує Надю.) Снігу-таки скільки навалило! Гриша зі своєю бандою вже їде. На клубному автобусі. Заберуть попутно батька, бабусю, Свєтку í в повному складі з'являться. А я вже не стала чекати, на таксі приїхала. По дорозі в ресторан заглянула – там все готово.
Пауза.
Не знаєте, де тут руки помити í все таке?
МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Пересиливши себе, намагається бути привітною.) Ходімо, я покажу. Жінки виходять. Зі сходів чути музику чергової церемонії – запальний вальс. Надя усміхається, мимоволі погойдується в такт, потім починає кружляти. Її танець переривається стрімкою появою старшої сестри. Вона вродлива, з темпераментними рухами í жестами. Одягнена í доглянута трохи краще, ніж це потрібно щасливій жінці. В руках у неї білі гвоздики.
ВІРА. (Рвучко обіймає сестру.) Надюша, сестричка, мила, здрастуй! Я не спізнилася? Як час біжить! Чи давно я тебе в садок водила, í ось ти вже наречена! Ти мені частіше донькою здавалася, а не сестрою – все-таки різниця в сім років… (Оглядаючись.) А де всі?
НАДЯ. Чого ти така збуджена?
ВІРА. Просто слів немає! Піднесла нам такий сюрприз, а сама дивиться невинними очима í дивується, чому я така напружена! Адже я Валентина вже мало не чоловіком твоїм вважала, навіть від заздрості вмирала.
НАДЯ. Значить, тепер причин для заздрості не буде.
ВІРА. Мені, правда, дивно було, що Гришка останнім часом біля тебе крутиться, але я значення цьому не надала. Виявляється, даремно. Я б тебе вчасно відмовила. (Глянувши на Надю.) А може, й зараз не пізно?
НАДЯ. Де ти Антона залишила?
ВІРА. Та ну його…
НАДЯ. Знову посварилися?
ВІРА. Справа не в сварі. Я все частіше запитую себе – навіщо взагалі мені цей постоялець? Користі від нього ніякої. Дочка все одно зростає без нього, гроші я сама заробляю. Раніше чоловіків тримали хоча б для пристойності, так тепер í це не потрібно. Вони перестали бути предметом першої необхідності. Хоч знову розлучайся. Ну от скажи – що робити?
НАДЯ. (Серйозно.) Три рази глибоко вдихни í видихни. Починаємо – вдих…
ВІРА. (Сміючись.) Та ну тебе! Так де ж все-таки гості?
НАДЯ. Зараз будуть. Рано ще.
ВІРА. Тим краще. Ну, що тобі, наречена, порадити? По-перше, будь готова до всього. Зараз твій Гришенька, можливо, надивитися на тебе не може, а прийде час – почне шустати… ну… сама розумієш… Так ти йому це прощай, не те щоб прощай, а як би не помічай. Нема їх, суперниць, í все. Ти – єдина! Так достойніше. Згодна?
НАДЯ. Добре. Із завтрашнього дня я осліпну.
ВІРА. Слухай далі. Головне – відразу себе постав. Гроші тримай в своїх руках.