відсторонено слухає в кріслі. Його пацієнтка простяглась на кушетці, вся емоційно розбита. Співрозмовники не на одній хвилі.
Психіатр припустився помилки, неправильно потрактувавши слова пацієнтки. Він перепрошує:
– Я боявся зашкодити лікуванню.
– Але… – починає пацієнтка.
Психіатр перериває її і дає інше трактування.
Пацієнтка починає відповідати, а психіатр просто її забалакує.
Ледь зумівши вставити слово, пацієнтка починає скаржитись на все, що їй роками довелося терпіти від матері – натяк, що і психіатр такий самий.
Сеанс іде розбалансовано, некеровано й несинхронно.
Перемкнімося на інших пацієнта й психіатра у розпалі сеансу, де співрозмовники перебувають на піку взаєморозуміння.
Пацієнт номер два щойно розповів лікареві, що напередодні освідчився своїй дівчині – тепер уже нареченій. Психіатр витратив місяці, допомагаючи йому вивчити й подолати страх близькості, щоб набратись хоробрості взяти шлюб. Тож вони розділяють цей момент тріумфу. Настрій у них піднесений, психіатр та пацієнт обидва тихо радіють.
Їхнє взаєморозуміння таке повне, що пози та рухи віддзеркалюють один одного, немов зрежисовані: коли психіатр закидає ногу за ногу, пацієнт одразу робить те саме.
Є щось особливе в цих двох сеансах терапії, які обидва були зняті на відео: два прямокутних металевих ящики, поставлених немов колонки між психіатром та пацієнтом, з дротами, що йдуть до металевої кліпси на пальці в обох людей. Дроти несуть потік даних про легкі зміни потових реакцій під час розмови.
Ці сеанси були частиною дослідження прихованого біологічного танцю, таємної складової повсякденних взаємодій.1 На відео ці потоки даних зображені звивистими лініями для кожної людини, синьою для пацієнта, зеленою для психіатра. Ці лінії коливаються з наростанням та спадом емоцій.
Під час тривожного, дисонансного спілкування першого сеансу дві лінії рухались, як налякані пташки, підскакуючи й опадаючи власними траєкторіями. Вони створювали картину роз’єднання.
Але під час взаєморозуміння другого сеансу лінії ширяли, мов пташки у парі, граційному балеті скоординованого руху. Коли двоє людей відчувають взаєморозуміння, лінії показують, що сама фізіологія взаємоналаштована.
Ці сеанси терапії є передовими методами вивчення невидимої активності мозку, коли люди встановлюють зв’язок. Хоча потова реакція може здаватись далекою від мозку, невеличке переформатування центральної нервової системи дає нам змогу обґрунтовано припустити, що саме роблять конкретні структури мозку під час міжособистісних танго.
Такі нейронні обчислення провів Карл Марсі, психіатр із Гарвардської медичної школи, який під час роботи тягав повну валізу обладнання до кабінетів психіатрів по всьому Бостону й околицях. Марсі приєднався до групи новаторів, які знаходять вигадливі способи подолати нездоланний колись бар’єр для вивчення мозку, – череп. Раніше