небі»[6], але буде непросто. Попередь своїх пасажирів, щоб готувалися до шторму.
– Попереджу, сер. Ще щось?
– Дякую, майстре Девісе, це все.
– Так, сер.
Нарешті час розслабитись. Прямуючи до спального відсіку для екіпажу, щоб трохи прилягти, я побачив, що Пембрі тиняється пасажирським модулем.
– Чи можу я допомогти вам щось знайти?
– Додаткову ковдру?
Я витягнув ковдру з шафки між камбузом і вбиральнею та скреготнув зубами.
– Ще щось?
– Ні, – сказала жінка, знімаючи з вовни невидиму ниточку. – Знаєте, ми раніше вже літали разом.
– Справді?
Вона вигнула брову.
– Напевно, мені слід вибачитись.
– У цьому немає необхідності, мем, – сказав я. Обійшов її й відчинив холодильник. – Я можу подати їжу пізніше, якщо ви…
Пембрі поклала руку мені на плече так само, як клала на Ернандесове, привертаючи мою увагу.
– Ви пам’ятаєте мене.
– Так, мем.
– Під час тих евакуаційних перельотів я була занадто грубою.
Мені хотілось, аби вона припинила ці відверті розмови.
– Ви озвучували свою думку, мем. Це допомогло мені стати кращим майстром вантажно-розвантажувальних робіт.
– Все одно…
– Мем, не потрібно.
Чому жінки не можуть збагнути, що вибачення все лише погіршують?
– Дуже добре. – Суворість на її обличчі розтопилась і змінилася щирістю, а я раптом здогадався, що їй хочеться поговорити.
– Як ваш пацієнт?
– Відпочиває. – Пембрі намагалась поводитися звично, але їй хотілося сказати більше.
– А що з ним?
– Прилетів одним із перших, – пояснила вона, – і першим полетів.
– Із Джонстауна? Там було так погано?
Перед очима промайнули наші минулі евакуаційні польоти. Її старий вираз, суворий і холодний, миттєво повернувся.
– Ми вилетіли з Довера за наказом Білого дому за п’ять годин після того, як їм зателефонували. Він спеціаліст із ведення медичної документації, пів року на службі, ніде раніше не бував, у житті не знав поганого дня. Аж раптом – південноамериканські джунглі з тисячею трупів.
– Тисячею?
– Ще не порахували, але десь так. – Вона витерла щоку затильною частиною долоні. – Так багато дітей.
– Дітей?
– Цілі сім’ї. Вони всі випили отруту. Кажуть, це якийсь культ. Хтось розповідав мені, що батьки спершу вбили дітей. Не знаю, що може змусити людину вчинити таке з власною родиною. – Медсестра похитала головою. – Я залишилась у Тімері, щоб визначити черговість надання допомоги. Ернандес казав, що сморід був неймовірний. Довелось бризкати тіла інсектицидом і відганяти велетенських голодних щурів. Казав, його змушували протинати трупи багнетом, щоб зменшити внутрішній тиск. Він спалив свою форму. – Вона посовалась на місці, щоб зберегти рівновагу, коли пташка смикнулась.
Горлом поповз якийсь огидний