завдовжки. – Нам тут треба про війну й політику поговорити, ти все одно нічого не втямиш! Так що вдягайся й шуруй. Хоча можеш і так іти, тобі соромитися нічого. А заодно поцікався там, куди подівся мій сніданок!
І з недолугим підскоком Його Величність приземлився на підлогу.
Першою проблемою Його Християнської Величності Карла VІІІ було те, що від величності в нього був хіба що титул. «От уже точно, що не тіло!» – подумав його двоюрідний брат – герцог Орлеанський Луїджі Валуа, який спостерігав за отим суповим набором, що якраз намагався нап’ясти на себе вовняну спідню сорочку. Малий, горбатий, зі здоровенним кривим носом і вусами, що стирчали на всі боки й були єдиним свідченням його належності до чоловічої статі, Карл VІІІ більше скидався на невдало зібрану табуретку.
– Отже, панове, тепер можемо спокійно поговорити, – заявив Його Величність, щойно йому вдалося начепити на себе спідню сорочку й не задушитися нею. Напевне, то була найризикованіша операція, яку він коли-небудь здійснював у житті. – Герцогу, чому це ви так насупилися? Таке враження, ніби жабу проковтнули.
– Сір, гадаю, що було б краще не згадувати так відкрито в присутності невідомо кого про те, що ми плануємо розпочинати війну, – кашлянувши, промовив герцог Орлеана. – Урешті-решт, ваша сьогоднішня нічна гостя – вулична повія і спілкується з ким припало.
«Навіть із вами», – подумав герцог, але вирішив прикусити язика.
– Так, так, звичайно, герцогу, ви маєте рацію, але кампанія, яку я запланував, така велика, що мені не терпиться розпочати. – Його Величність у незграбному стрибку підхопив алебарду, що лежала біля ліжка, і спрямував її на уявного ворога. – Ви тільки подумайте! За моїм наказом наші війська перейдуть Альпи, як те колись зробив Ганнібал, і увійдуть в Італію. Усі італійські графства й герцогства уклінно дозволять нам пройти по їхніх землях. Венеція, Мілан, Флоренція готові вітати оплесками визволителя Неаполя і спостерігати за тим, як ми вдеремося у феоди Альфонсо Араґонського. Ми приберемо до рук Неапольське королівство без найменшого опору!
«Бо то єдиний спосіб, у який ти здатний це зробити», – знову подумав герцог Орлеанський.
Другою проблемою Його Християнської Величності Карла VІІІ було те, що він був справжнім кретином, у чому, напевно, читач уже й сам міг пересвідчитися. Слабкий тілом і розумом, як його описав посол Венеції Контаріні, король Франції не лише ні разу в житті не брав участі навіть у найменшому бою, а й навіть не мав анінайменшого уявлення про те, що таке війна. Єдиним джерелом інформації із цього питання для нього були книжки та лицарські балади, у яких ішлося про паладинів, перемоги, славетні подвиги та сурми доблесних лицарів, що помирають у поєдинку. Начитавшись цих казок, він і сам уявляв себе одним із лицарів, на яких чекають дивовижні звитяги. Хто завгодно із бодай дещицею військового досвіду, як у герцога Орлеанського, легко б зрозумів, що в справжній війні – чи у фазі її планування,