були намальовані крейдою на чорних дерев’яних дверях комори, що стоїть біля галявини. Цю споруду чудово видно з вікон нашого будинку. Я їх усіх перемалював. Ось, маєте.
Він витягнув аркуш паперу, розгорнув його і поклав на стіл. Ось які ієрогліфи були зображені на ньому:
– Чудово! – вигукнув Голмс. – Прекрасно! Продовжуйте, будь ласка.
– Я перемалював чоловічків, стер їх із дверей, але через два дні з’явився новий напис. Ось він:
Голмс аж потер руки та засміявся на радощах.
– Наш матеріал хутко розростається, – втішився він.
– Через три дні на сонячному годиннику я виявив послання, написане на папірці. На ньому лежав камінь. Ось воно. Як бачите, фігурки там ті самі, що і в попередньому посланні. Тоді я вирішив підстерегти цього «художника». Взяв револьвера та зробив засідку у своєму кабінеті, з вікна якого видно і галявину, і садочок. Годині о другій ночі, сидячи біля вікна та споглядаючи на залитий місячним сяйвом сад, я почув у себе за спиною кроки й, обернувшись, побачив свою дружину в нічній сорочці. Вона благала мене лягти до ліжка. Я ж їй відверто сказав, що хочу переконатися, хто це займається такими дурнуватими витівками. Дружина відповіла мені, що все це – безглуздий жарт, на який не варто звертати уваги.
«Якщо це так тебе дратує, Гілтоне, їдьмо помандрувати – ти і я, там ніхто не буде нас турбувати».
«Як! Дозволити якомусь жартівнику вижити нас із власної оселі? – обурився я. – Та все графство буде над нами зловтішатися!»
«Іди спати, – просила вона. – Побалакаємо про це вранці».
Раптом її обличчя так зблідло, що я помітив це навіть при світлі місяця, а пальці жінки вп’ялися мені в плече. Щось рухалося в тіні комори. Я побачив, як з-за рогу виповз темний зігнутий силует і присів перед дверима. Схопивши револьвер, я рвонув уперед, але дружина судомно обійняла мене та втримала на місці. Я намагався її відштовхнути, але жінка вчепилася в мене ще відчайдушніше. Нарешті мені вдалося вирватися, але коли я відчинив двері і добіг до комори, та особа вже зникла. Втім, залишивши сліди свого перебування, бо на дверях були намальовані чоловічки в танці. Я оббіг весь сад, але ніде нікого не знайшов. Однак, як це не дивно, незнайомець безумовно перебував десь неподалік, адже коли вранці я знову оглянув двері комори, під тим рядком, який я вже бачив, виявилося ще кілька нових чоловічків.
– Ви їх скопіювали?
– Аякже. Їх було зовсім небагато. Ось вони.
Чоловік показав нам ще один аркуш паперу. Новий танок мав такий вигляд:
– Скажіть, – спитав Голмс і по його очах я побачив, що він дуже розхвилювався, – ці чоловічки були дописані до попереднього напису чи намальовані окремо?
– Вони були намальовані на нижній панелі дверей.
– Чудово! Це для нас найважливіше, бо вселяє в мене надію. Прошу, пане Гілтон Кьюбітт, продовжуйте вашу цікаву розповідь.
– Та нема що додати, пане Голмс, крім того, що я дуже розсердився на дружину