світу, сформував у «Людській комедії» моральний кодекс кохання та шлюбу, принципово резюмований трактат, і до того ж з усмішкою додав до контурів, що обмальовують весь світ його великого творіння, зухвалі арабески «Бешкетних казок». Від вельми глибокої бідності, із хиж селян він переміщується в палаци Сен-Жерменського передмістя, буває в апартаментах Наполеона й всюди зриває четверту стіну, розкриваючи таємниці зачинених домівок. Він відпочиває в наметах солдатів у Британі, грає на біржі, заглядає за куліси театрів, стежить за роботою вчених. Немає такого у світі куточка, якого б не освітило магічне полум’я Бальзака. Його армію складають від двох до трьох тисяч бійців, і справді він, чаклуючи, викликав її з-під землі: вона виросла в нього на долоні. Усі герої вийшли із небуття нагими, і він одягає їх, наділяє званнями й статками, як Наполеон своїх маршалів, потім письменник знову віднімає в персонажів дари, грається ними, стикає й під’юджує їх. Незліченна кількість пригод, розлогий простір, де відбуваються ці події. Єдине у всій сучасній літературі, як Наполеон у новій історії, – це завоювання світу в людській комедії, ця лаконічність, зосередженість земного життя, всього сущого, що міститься в одних руках. Проте така вже була мрія юнака Бальзака – підкорити все. Ніщо не може більш величавим, аніж здійснення задуму, який виник так швидко. Недарма романіст написав під портретом Наполеона: «Те, що імператор досягнув мечем, я доведу до кінця пером».
Який Бальзак, такі й герої. Всі вони одержимі пристрастю завоювати світ. Певна відцентрова сила виганяє їх з провінції, із рідних місцин у Париж. Там – поле бою. П’ятдесят тисяч парубків – ціла армія – у штурмовому русі; у ній не розтрачені первинні сили, присутня неусвідомлена енергія, здатна вибухнути. І тут, у темному просторі, вони зустрічаються, знищуючи одне одного, зціпившись, мов летючі ядра; одного кидає вверх, інший падає в прірву. Ніхто не має уготовленого місця. Кожен повинен сам завоювати собі його під сонцем і видозмінити цей твердий і пружний, мов сталь, метал, що зветься молодістю, у пробивну зброю, сконцентрувавши всі заряди своєї енергії до ступеня вибухової сили. Бальзак уперше довів, що баталія всередині цивілізованого суспільства не менш запекла, ніж на полі бою. У цьому проявляється його вартість. «Мої буржуазні романи більш драматичні, аніж ваші трагедії», – вигукує він, звертаючись до романтиків. Перше, що почерпне молодь із книг Бальзака – закон немилосердності, який проголошує те, що їх занадто багато і вони змушені – образ належить Вотрену, улюбленому персонажеві Бальзака, – поїдати одне одного, неначе павуки в горщику. Знаряддя, яке вони виковують зі своєї молодості, ще мають занурити в палючу отруту свого досвіду. Має рацію лише той, хто вижив. З усіх тридцяти двох напрямків рози вітрів приходять вони, як ступали колись санкюлоти «великої армії», підтоптуючи черевики на дорогах, що вели до Парижа. Порох шляху покриває їхню одіж, а горло обпікає невгамовна спрага