пристрасно тручись усім тілом об ноги Акнір.
– Я Наступниця моєї матері! – з пафосом прогарчало дівчисько. – А вони – сліпі! Зі сліпою кров’ю! А ви – зрадниці! – Вона з огидою копнула повітря ногою в бік білої кицьки. – Ви зрадили мою матір!
У неї були незвичні чоботи – підбиті довгими ножами.
Їхні леза виступали з-під чорних обрублених носів, і ножі – Даша могла заприсягтися в цьому! – були заточені, наче бритви.
Ці чоботи найбільше лякали Дашу. Лякали незрозуміло й нелогічно, бо сама малолітка, із спотвореним гримом обличчям а-ля Мерилін Менсон, викликала в Землепотрясної Даші тільки презирство.
«Ще б пак! – нервово крякнула Чуб подумки. – Для того щоб забити таким взуттям до смерті, досить одного точного удару».
– Ану ноги геть від наших кицьок! – вигукнула вона про всякий випадок.
– Не бійся, не чіпатиму, – сплюнула Наступниця. – Я поважаю закон! Берегині Вежі – недоторканні. – У її фразі вчулася єхидна посмішка. – Я поважаю закон, – повторила вона. – А ви навіть не чули про нього!
– Вони врятували Місто! – сказала Беладонна.
– Начхати! – скипіла Акнір. – Наступниця – я! І є закони. – Вона звела догори розчепірену долоню, наче збиралася присягнутися на Біблії. – Закон перший: Києвиця має передати владу за власним бажанням! – загнула вона великий палець з неакуратно нафарбованим чорним нігтем. – Закон другий: Наступницею може стати лише відьма з діда-прадіда! – Підмізинний палець притулився до долоні. – Закон третій: нову Києвицю має затвердити Суд по обидва боки руки! – Їі мізинець ліг поруч із підмізинним, а вказівний та середній розчепірилися, утворивши латинську «V» – символ перемоги й диявольських рогів. – Ви порушили всі три! Всі три правила! Суд ніколи вас не затвердить!
– Який іще суд? – поцікавилася Катя.
– Між Небом і Землею!
– Боюся, – Катерина адресувала Акнір підкреслено люб’язний погляд, зовсім не приховуючи ані фальші своєї люб’язності, ані радості перемоги, – цей Суд нас уже затвердив. На купальському шабаші всі визнали нашу владу.
– Чорта з два! – заволала Наступниця. – Вас визнали два чорти… То була істерика! Ейфорія! Всі раділи, що врятували власну шкуру. З радощів вони коронували б навіть пень. Проте існує закон. І він для всіх!
«Ти його закон, але є закони й для тебе», – згадала Маша слова з книги Києвиць.
Про що попереджала Василиса, стало більш-менш зрозуміло.
– Ані… Даруй, я не запам’ятала ім’я, – почала Ковальова.
– Акнір! – гаркнула Акнір.
– Акніро, ми тебе розуміємо. Ти втратила матір. – Маша підвелася. Їй здалося, розмовляти сидячи – нечемно.
– Що?!!!
Обличчя дочки Килини спотворилося від ненависті й болю.
– Ти розумієш мене? – прошипіла вона, захлинаючись злобою. – Розумієш?! Ви вбили її! Ви – Втрьох! І тепер ти мене розумієш?!!! Ви – люди. Сліпці! Ви – вже трупи! Вам зі мною не впоратися навіть утрьох!
Вона задихалася, не вміючи розподілити свою злість на слова.
Вона була надто юною й надто небезпечною