поки зникне за рогом. Повернулася назад, поглянула на Сокола.
– Ніколи ще такого не було, скажи?
Богдан спершу хитнув головою, потім – кивнув.
– То зайдемо? Глянемо, перевіримо?
Сокіл подивився на частину будинку, яку відкривав паркан, потім – знову на Лору.
«Поки не треба», – прочитала вона відповідь у його очах. – Може, й мудро. Тільки ж назад ми теж не поїдемо. І доповідати про цей нюанс теж поки не станемо.
Озвався телефон із її сумочки.
Ігор Яровий.
Знайшовся нарешті, зволив.
Одягнений дорого, з відчуттям стилю.
Зовні – неприємний.
Лора була за гендерну рівність у всьому. Навіть колись, іще студенткою, жартувала: готова створити й очолити рух за рівне право чоловіків із жінками вагітніти й народжувати. Також спокійно сприймала факт, що всякий нормальний, здоровий, дорослий активний мужчина озирається на привабливу жінку і затримує на ній погляд. Але також озвучувала те, про що, на її переконання, мовчить велика частина жінок – на привабливих чоловіків так само не гріх звертати увагу.
Жінка нічим не гірша. Усі люди грішні. Красиві подобаються, є жаданими незалежно від твоєї статі й сімейного стану. Так, у всякого свій критерій привабливості, кожен клює на щось своє, особливе, зрозуміле лише йому. І є люди, так само обох статей, чия зовнішність зазвичай відштовхує, змушує відводити очі, уникати спілкування.
Лишається надія на нерозкритий внутрішній світ такої особи. Раптом гидке каченя глибоко в душі – прекрасний лебідь? Хоча у випадку з новим знайомим про жодне каченя не йшлося.
Кінь – ось перше порівняння, яке спадало на думку при появі Ігоря Ярового.
Обручки Лора не помітила, проте це нічого не означало. Нині мало хто їх носить. Однак вона була переконана: керівник юридичної фірми «Вага», не бідна як за чернігівськими, так і за київськими мірками людина, у тридцять своїх років сам. І, напевне, ніколи одруженим не був.
Секс має, тут запитань немає.
Купує за гроші.
Лора вперше бачила супротивника. Не лише особисто – взагалі. Офіційний сайт «Ваги» оформили сучасно, недешево, вели акуратно, він містив повну інформацію про тих, із ким люди збиралися мати справи. Крім одного – там не знайшлося фотографії першої особи. Зазвичай для таких сайтів спеціально проводили фотосесії. Це не лише мода, це неписане правило, негласна корпоративна традиція.
Знайомство з Яровим питання зняло.
Господи Боже, зловила себе на думці Лора, його ж навіть усмішка не красить. Навпаки, псує ще більше. Зате тепер хоч знатиме, як усміхаються коні.
Відчула – запашіло лице, соромно стало від таких думок. Проте нічого не поробиш. Це як не думати про червоне, коли бачиш його. Ну, або про мавпу. Чи…
Тьху, дідько, знову про коня!
– Не подобаюсь.
Яровий не питав, стверджував, мовби думки читав. До речі, Лору б це не здивувало. Все ж таки кваліфікований юрист. Прочитувати співрозмовника, не конче клієнта, – його професійний обов’язок.
– У нас