ясна річ! Вирішувати тобі. Можна пролікувати, а тоді оперувати. Якщо це за показами можливо.
Сергій бере до рук негативи й підходить до світла у вікні.
– Ясно! А аналізи? – переглядає роздруківку, перевертає на зворотний бік. – І це все?
– Що, мало?! Оперуватимеш? – сміється уролог.
– Та йолки-палки! То все не смертельно. Вагітність зараз у пріоритеті. А фіброміоматоз із цим несумісний. Спочатку оперую я, а потім ти візьмешся за неї. Поки все гоїтиметься – і урологія поліпшиться. І, дасть Бог, завагітніє.
– Ну, тоді ґуд! – Вони прощаються, і уролог збігає сходами вниз. – Увечері заскочиш?
– Ой, Ромку! Не питай зараз. Давай ближче шостої скоординуємо свої плани, – відповідає завідувач гінекології і швидко зникає на поверсі. – Будь здоров!
До його кабінету знову черга. Вимита до блиску підлога відбиває тіні всіх, хто тут стоїть зі своїм питанням. У кожної проблеми, які – вона сподівається – розв’яже цей славний спеціаліст. Стоять самі чи з подругою, яка його порадила. Тих, що з подругами, він одразу розрізняє. Жінки його люблять. Знають, що самотній. Знають, що класний фахівець, дуже забезпечений і такий бажаний для тої, яка хоче вдало вийти заміж.
Він усміхається, помітивши вдалині свою давню пацієнтку Олену. Вона також серед тих, хто сподівається на його особливу прихильність. Шкода, що ніхто з них так досі й не зрозумів, що він таки одружений. Лише не з жінкою, а з роботою. Він це розуміє, жінки – ні.
– Ой, і хто тут такий святковий?! – вітає Олену з іронією та цілує в щічку.
– Привіт, любий мій лікарю! – Вона по-особливому тулиться. – Я завжди так одягнена. Чи ти забув?!
Жінки в черзі – ані мур-мур: усі знають його вдачу. Ліпше не сперечатися за місце, хоч та блонда й попливла зі ще однією до його кабінету перед усіма. Натомість:
– Хто перший у черзі, пані та панянки? – несподівано запитує. – Проходьте до кабінету!
Кобіти задоволено переглядаються, і одна з них таки прошмигує крізь прочинені двері.
– Давно тебе не бачив, Лєнусику! Щось сталося чи ти просто подругу привела? Зачекаєте?! Бачиш, скільки люду!
– Та я б тільки мазочки поздавала. А от у Христі проблемки, куди вже тільки не зверталася, – закидає поглядом панянка. – А я казала, що маю суперлікаря. То аж півтора року знадобилося, аби таки прийшла сама до тебе.
– Добре-добре! Згідно з чергою, гаразд?! Без образ! Усі кобіти для мене рідні.
– Ага, знаю! Зачекаю. Що вже тут поробиш?!
І він їх приймає у свій час. Добре, що черга рухається швидко.
– Ну, що ж… Лєно, ти в оглядову, а ви, пані, покажіть-но мені свої аналізи, діагнози, УЗД – що у вас там є?
Майбутня пацієнтка сумно всміхається і витягає з сумочки файлик з паперами. Він перебігає їх очима, зупиняється на діагнозі. Примружується, потирає руки, окидає поглядом молоду, стильно одягнену жінку й каже:
– Ну, з цим ми собі раду дамо.
– От, бачиш?! – одразу вигукує подруга. – Я тобі давно казала йти до Сергія Дмитровича! А ти…
– А що я? Мені також обіцяли,