слова та Богу у вуха, – усміхнувся Кошич, вкладаючи шаблю в піхви, але враз його обличчя стало серйозним, усмішка щезла з вуст. – Скажи мені, Матяше, чи живий іще Байда?
Старий козак із сумом похитав головою.
– Після того як турки в Молдові захопили князя в полон, про нього нічого не відомо. Та я маю надію, що багаті родичі Вишневецького викуплять його з бусурманської неволі.
Самійло підійшов ближче до Старого.
– А ще скажи мені, Матяше… Пішов такий поголос, начебто Байда потурчився, прийняв мусульманство. Це може бути правдою?
– Який йолоп розповів тобі цю дурню?! – Старий стиснув кулаки.
– Один п’яний москаль у шинку два тижні тому казав про це Харкові.
– Тю, знайшов кого слухати! – Матяш сплюнув на землю. – Я скорше повірю, що Байда відтяв і з’їв свою руку, ніж потурчився.
– Я теж так вважаю, – усміхнувся Самійло. – Харко теж не повірив москалеві й набив йому пику за ці слова.
– То так і треба цьому брехунові. – Старий звернув погляд на сонце. – А бодай мене грім побив! Я й забув, що хотів тебе покликати до табору.
Кішка клацнув язиком і підняв із трави свиту й шапку.
– Ох, я геть забув, що мені треба було хмизу назбирати, так захопився шаблею.
Самійло з допомогою Матяша швидко зібрав купу хмизу. Обидва козаки заглибилися малопомітною стежкою в ліс і скоро опинилися в чималому байраці, порослому рідколіссям. Один кінець яру спускався до ріки Самари, а другий виходив у чисте поле. В полі коло байраку паслися неосідлані козацькі коні.
У центрі яру весело палахкотіло велике багаття, біля якого сиділо шестеро козаків. З-поміж них виділявся високий чоловік у синьому жупані – Яцько Рябовіл. Він був отаманом цієї ватаги, а своє прізвисько дістав через булькаті очі та велику темно-червону пляму на лівій щоці. Поряд із Яцьком сидів Панько Тельбух. Облизуючи нижню губу, він одну руку тримав на чималому круглому животі, а другою мішав у великому казані куліш, що булькав над вогнем. Коло Панька сидів чорновусий Яким Вовк і дивився на вогонь важким похмурим поглядом. Поруч із Вовком весело сміявся круглоголовий Іван Вухо. Від природи він мав великі вуха й веселу вдачу. Вухо щось розповідав сусідові Трохимові Чорному, худорлявому чорнявому козакові з маленькими вусами. До Іванової оповіді прислухався Кіндрат Салохвіст, дебелий козак із м’ясистим носом та вічно масними вусами, рідний брат Трохима.
Неподалік ріс кряжистий дуб, біля якого сидів по- турецьки молодий козак Пилип Кобзар. Він тримав у руках кобзу й, мрійливо дивлячись великими очима на захід сонця, перебирав тонкими пальцями струни, немовби складаючи нову мелодію. Поряд із Пилипом сидів його побратим Юхим Чубенко, прозваний так козаками за постійно розкуйовджену чуприну, й, тихо наспівуючи, вирізував кривим ножем ложку з дерев’яного цурпалка.
Ближче до річки широколиций, гостроносий козак Харко Лютий сидів на рачках і старанно дмухав на купу хмизу, намагаючись розвести ще одне багаття. Харко мав лиху вдачу й