Микола Хвильовий

Я (Романтика)


Скачать книгу

тебе?

      – Да! Ви залицяєтесь до мене. Хіба не ви тільки-но пропонували мені поцілувати себе.

      – Себто я пропонувала тобі, щоб ти поцілував себе? – знову зареготала Майя.

      Хлоня почервонів.

      – Ну, я не так, значить, висловився.

      – Покинь, Хлоню, говорити єрунду, ти краще що-небудь прочитай… Ну?

      Анарх вийняв цигарку й запалив її; над пеньком спалахнув синій димок, і запахло. Він вбирав запах конвалії й уважно дивився на Майїне декольте. Йому раптом прийшла мисль («яка глупота»), що він ще не прокинувся, і тоді ясно постала перед ним учорашня сутичка з Карно.

      Хлоня вже заспокоївся.

      – Ви гадаєте, що так не можна сказати, а я гадаю, що так можна сказати, – говорив він.

      – Слухай, чижик-пижик, – звернулася Майя до анарха. – Як, по-твойому, можна так сказати? Хлонько, повтори!

      – Я хочу перед вами розсипати одуванчик слів – повторив юнак.

      – Це щось подібне до старомодного реверансу. Слухай, Хлонько, ти обов’язково будеш десь на провінції парикмахером.

      – Хай буде й так: це теж непогано!

      – Ну, а як би ти намалював сьогоднішній ранок?

      – Я сказав би: «був ранок і все було так прекрасно, як голуба… птичка. Знаєте: скок! скок!»

      – І все?

      – Цього досить; можна в двох словах передати цілу картину.

      – А я сказала б так: ти, Хлонько, enfant terrible[3].

      – Прошу не ображати мене!

      – Хіба ти зрозумів? – зареготала Майя. – Я ж нарочито і вжила сальонової мови, щоб не образити тебе!

      Хлоня круто повернувся й пішов до дальньої кручі.

      Гинули роси, зник жовтожар. Над рікою випливало сонце й гриміло в простори. Далеко на Ґралтайських Межах кричав санаторійний дурень. І ріка несла цей оклик вниз по течії до моря. Дурень остаточно збожеволів: він до краю налив ріку, він затопив її своїм задушеним криком.

      – Чижик-пижик! Все-таки скажи мені… – промовила Майя, коли Хлоня відійшов на декілька кроків, і положила енергійним жестом анархову голову на свої коліна. – Я все-таки не розумію тебе! Чому ти останнього часу такий… я б сказала, розгублений. Може, в тебе єсть якісь тайни?

      Анарх подивився в Майїні прищулені очі й побачив у них не то тривогу, не то докуку.

      – Тебе, може, дивує те, що я тебе не так зустрів, як бувало раніш?

      – А хоч би й це! – нервово кинула Майя.

      – Коли тільки це, то не варт вести нам такі розмови.

      Майя замість того, щоб образитись, на всі очі подивилась на анарха.

      – Значить, у тебе єсть якісь тайни? – сказала вона.

      – Ніяких тайн у мене нема, – в’яло промовив він і, положивши руку на Майїне коліно, заплющив очі. Він що далі, то більш почував у своїм тілі якусь неміч. – Покинь мене розпитувати.

      – Хіба тобі неприємно?

      – Так.

      – Дивно! – сказала Майя і ще щільніш притулилася до нього. – Все-таки я не розберу, чому ти останнього часу ведеш себе якось…

      – Ти думаєш?

      – Да, я думаю. І, по-моєму, не помиляюсь.

      – Ну, коли ти так цікавишся, – знову в’яло сказав анарх, –