надлюдину і чинити неабиякий опір, прагнучи вижити. Крім цього, Рафферті підозрював, що Мартінес уже не вперше стояв на порозі смерті. Але цього разу це вже буде без варіантів.
Він відчинив задні дверцята автівки й махнув Мартінесу револьвером, наказуючи вийти.
– Це гроші, які я мав вам віддати, – сказав чоловік, підіймаючи торбу. – Ви сподівалися заскочити мене в Хітроу, чи не так?
Якби там була вся сума, Рафферті знав, що йому доведеться зберегти клієнту життя.
– Двісті п’ятдесят тисяч фунтів?
– Ні, але тут більше двадцяти трьох тисяч. Це перший внесок, ви ж розумієте. Решта – вдома і якщо ми туди повернемося…
Водій знав, що будинок на Ітон-сквер, разом із усіма іншими активами дона Педро, вже належав банку. Мартінес явно сподівався дістатися до летовища до того, як ІРА дізнається, що він не має наміру виконувати свою частину угоди.
Рафферті підхопив торбу й закинув її на заднє сидіння автівки. Він вирішив зробити смерть Мартінеса довшою, ніж планувалося. Зрештою, йому все одно було нічого робити упродовж наступної години.
Він махнув зброєю у бік дерев’яного ослінчика, що стояв прямо під жарівкою. Він уже був замацьканий засохлою кров’ю від попередніх страт. Ірландець сильно штовхнув свою жертву, і ще до того як дон Педро зміг відреагувати, зв’язав йому руки за спиною, цю процедуру він виконував уже не раз. Опісля зв’язав разом ноги Мартінеса й спинився, щоб помилуватися своєю роботою.
Тепер Рафферті зважував, скільки ще часу дозволити жертві пожити. Єдине обмеження в часі – йому треба встигнути в Хітроу, щоб сісти на ранковий рейс до Белфаста. Він зиркнув на годинник. Йому завжди подобалося бачити цей погляд на обличчі жертви, яка сподівається, що все ж існує якийсь шанс вижити.
Ірландець повернувся в таксі, розстебнув блискавку на торбі Мартінеса й порахував пачки нових п’ятифунтових банкнот. Принаймні він сказав правду про суму, навіть якщо іще бракувало більше двохсот двадцяти шести тисяч фунтів стерлінґів. Застебнув блискавку й зачинив торбу у багажнику. Зрештою, Мартінесу ці гроші більше не знадобляться.
Наказ командира був чітким: після того як роботу буде виконано, тіло необхідно залишити на складі, тоді ним займеться інший оперативник. Єдине, що потрібно від Рафферті, це зателефонувати та повідомити: «Пакет готовий до транспортування». Після цього треба доїхати до аеропорту, залишити таксі з грішми на найвищому рівні автостоянки. Інший оперативник забере й автівку, і готівку.
Рафферті повернувся до дона Педро, який не спускав ока зі свого ката. Якби йому надали вибір, Рафферті спершу вистрілив би жертві в живіт, а потім кілька хвилин чекав, поки вщухнуть зойки, перш ніж вистрілити вдруге – в пах. Волання, можливо, могло стати іще гучнішим, тоді він нарешті вставить револьвер у рота. Споглядав би у вічі своєї жертви кілька секунд, а потім, без попередження, натиснув би на гачок. Але це означало б три постріли. Один можуть не помітити, але три, безперечно, привернуть увагу глупої ночі. Тож доведеться