пройти через хвіртку першою.
– Дорогу! – вигукнула Корецька.
– Я пройду першою! – у відповідь пролунало з вуст непоступливої білявки.
– Геть! – княгиня вже схопилась однією рукою за браму і збиралась відштовхнути супротивницю.
– Спершу пройду я… – сірі очі білявки перетворились на грізні вузькі риски.
– Софіє… Я поважніша за тебе, ти маєш пропустити… – прошипіла княгиня у чорному.
Анна несподівано обернулась, почувши за спиною вигуки ченців, кілька з них саме наближались до воріт. Скориставшись миттю, світловолоса шляхтянка відштовхнула Корецьку і увірвалась всередину. Княгиня пирхнула, розлючена, мов фурія, перескочила поріг хвіртки і посунула до свого дормезу.
Вартовий та челядниця ледь встигали за своєю розгніваною хазяйкою.
Розділ IV
Софія Ружинська на мить спинилась у монастирському саду Софіївського монастиря і кокетливо поглянула на рудого молодого послушника, який стояв на ганку трапезної і задивився на звабливу пані, яка ледь не накинулась щойно на іншу. Дружина князя Ружинського, який ось вже п’ять років, як в Московії з шаблею відстоює інтереси власні та Речі Посполитої – без чоловіка розквітла, як та квіточка. В своїх дрібних тонких, але чіпких пальчиках тримає вона всі чоловікові землі та увесь заселений ними люд. А ще така самостійність подарувала княгині давно вже бажану для неї волю і розкутість. Дозволяє собі вона набагато більше, ніж у присутності мужа, навіть загравати із привабливими чоловіками – про що пліткують вже й торговки на ярмарках.
Та й Роман Ружинський – ще той бабій. А тому людські пересуди – це ще й софійчина підступна помста за ті роки, які вона – його законна дружина – провела у постійних переживаннях та стеженні за чоловіком. Хай тепер помучається у своїй Московії. Але окрім пліток докорити їй нічим не зможе – бо княгиня Ружинська залагоджує фінансові проблеми чоловіка, який набрався боргів і не зміг їх віддати. Вона тепер веде перемови із його кредиторами і вигадує оборудки, які б дозволили їй швидко заробити численні срібні шеляги, аби відбілити чесне шляхетське ім’я Романа Ружинського.
Софії було трохи за тридцять. З чоловіком вони нажили лише одну доню, яку бережуть, як зіницю ока – вона на няньках у їх родовому Ружині. А сама княгиня в постійних роз’їздах – ось і зараз у Києві лише на кілька днів. Ця білолиця білявка зібрала всі кошти, які тільки змогла, і вирушила до протопопа Софіївського монастиря. Бо в неї є план – як швидко збільшити власні статки.
Та зустріч зі чорнявою бісицею не входила в її плани. Корецькі, які й без того насолили Ружинським, – і тут намагаються перейти дорогу. В цьому Софія не сумнівалась: вони хочуть привласнити собі всі кращі землі – аби стати наймогутнішим родом на Київщині та Брацлавщині. Але цим волинським зайдам вона, Софія Ружинська з дому Карабчіївських, не дасть цього зробити. Кістьми ляже, але не дасть піднестись цим пихатим Корецьким.
Добре