до своєї дочки. Те, що Роберт був лівшею, була однією з причин, чому місіс Уайт не схвалювала зятя, але вона вважала, що вже занадто пізно рятувати його і його душу.
Вона перепробувала все, що було в її силах, щоб перешкодити Сюзанні закохатися в Роберта і вийти за нього заміж. Вона чіплялася до неї, забороняла виходити з дому, позбавляла її мізерних кишенькових грошей і навіть замикала в комірчині під сходами.
- Я і уявити собі не могла, що моя дочка буде вести себе подібним чином, - часто кричала вона, стукаючи дверцятами шафи, коли проходила повз. - Я гадаю, в лікарні сталася якась плутанина. Не могла я народити таку дочку, як ти.
Сюзанні пощастило. У них в будинку був вугільний підвал, а не вугільна яма, але вона все одно знаходила комору для мітел жахливим місцем, навіть будучи підлітком, і з тих же причин, з яких Меган не любила своє місце ув’язнення, і навіть більше, тому що місіс Уайт сказала дочці, що в коморі, найімовірніше, знаходяться «дияволи і чорти». У таких випадках вона радила Сюзанні тихо сидіти в кутку і закривати голову, «щоб дияволи і чорти не помітили її».
Як тільки Меган навчилася говорити, місіс Уайт сприйняла це як свій особистий тріумф. Вона ніколи не вважала заслугою Сюзанни або Роберта будь-які досягнення Меган, кажучи своїм друзям, що у так званих «сучасних батьків» немає часу на власних дітей і що, якби не бабусі і дідусі, майбутнє покоління виросло б «повними ідіотами».
Більшість знайомих місіс Уайт знали, яка вона, і або просто кивали головами на знак згоди, або змінювали тему розмови, а якщо це було можливим, - поспішали піти. Дуже часто розмови зводилися до наступного:
- О, місіс Уайт, я впевнений, що ви робите велику справу, допомагаючи своїй дочці доглядати за маленькою Меган… Як Ваші бегонії в цьому році?
Отже, доля маленької Меган повністю залежала від безкінечних примх її бабусі, оскільки Містер Уайт пішов у кращий світ і нікому було тримати під контролем її фантазії, хоча, як виявилося пізніше, це було не зовсім так. Сидячи на підлозі біля ніг місіс Уайт, Меган іноді простягала іграшки і пропонувала її «дідусеві».
Спочатку місіс Уайт подумала, що дитина була в замішанні. Вона припустила, що «інші бабусі і дідусі» збивали з пантелику її маленьку протеже, тому, знаючи, що ця тактика спрацьовувала і раніше, кожного разу, коли Меган простягала іграшку і говорила «дідусь», вона брала її і говорила: «бабуся». Потім, вже більше зневірившись, і легенько ляскаючи її по нозі: «бабуся, Меган, не дідусь!».
Однак, які тільки методи вона не випробувала, змусити Меган називати її «бабусею», а не «дідусем» виявилося важче, ніж змусити її користуватися правою рукою. Меган також згадувала про «кішечку», і було видно, як вона «гладить» повітря і хихикає.
Коли Меган почала називати «кішечку» «Гррр», місіс Уайт заспокоїла себе тим, що це лише плід надмірно активної дитячої уяви, але згадка про «дідуся» продовжувала турбувати її. Одного разу вона запитала Сюзанну, як Меган називає батьків Роберта.
-