і вже попрямував до АЗС, але його відволік Івасик-Телесик.
– Де це ми? Що це ми? – з подивом промовив круглолиций хлопчисько.
– Де це ми, що це ми… – перекривив його Лепрекон. – Викинути нас на узбіччя, за непотрібністю!
– Це неможливо! Він нас детально промальовував! – заступилася за художника красуня Царівна. Вона щойно вийшла з морської піни і тепер сушила свою довгу русу косу.
– Згоден із Царівною! Он яку булаву гарну він мені зробив! – підтримав казкову красуню Котигорошко. – А ти, зелений, взагалі не з наших казок, тому мовчи! Бо накрию тебе булавою – будеш знати! – Богатир загрозливо підняв булаву в напрямку героя ірландських народних казок.
– Ой-ой-ой, налякати, – огризнувся Лепрекон, але про всяк випадок відійшов на безпечну відстань.
Всі на секунду замовкли. Повз зупинку громадського транспорту на великій швидкості проїхав автомобіль, піднявши в повітря аркуші і деяке сміття. Персонажі, які до цього залишалися на своїх малюнках – повипадали на асфальт.
– Ай, ой! – заохкали звірі з рукавички.
– Ай! – повторив за ними пес Сірко, приземляючись на спину. – Це ж треба, прямо на спину! Можна подумати, мені радикуліту мало, тепер ще й від синців болітиме.
– Не турбуйся, ми тебе вилікуємо, компреси зробимо. Будеш як новенький, – спробував заспокоїти казкового собаку Майстер Іванко.
На своє випадіння з ілюстрації відреагувала і Коза-Дереза. Вона виставила вперед ріжки і дуже голосно промовила:
Я – Коза-Дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету —
Тут тобі й смерть!
– Страшно, прям описатися, – з єхидною ноткою прокоментував дії Кози-Дерези Лепрекон.
– Тю на тебе, зелений, – заступився за козочку Кабанчик.
– Ти на мене не тюкай, – огризнувся герой ірландських народних казок, – а то розповім, чим мої історії закінчуватися.
Кабанчик почав бити ратицею землю і загрозливо похрокувати убік Лепрекона, але його зупинив Івасик-Телесик:
– Досить вам. Усі однаково потрапили до однієї неприємності. Я вам ось що скажу. Нам би вибратися звідси, поки ніхто не побачив.
– І куди вибиратися? – поцікавився Пан Коцький, який прийняв важливу позу, заправивши лапи за широкий пояс, оперізуючий кожух.
– Я пропоную знайти нашого мальовника. Нехай скаже, чому викинув нас на узбіччя, – висловила пропозицію красуня Царівна.
– І де нам його шукати? – поцікавився Котигорошко.
– Я допоможу, гав. Я хоч і старий, гав, та нюх ще добрий, – відгукнувся Сірко.
Герої казок підтримали оплесками чарівного пса. Сірко одразу ж активізувався. Він відчув свою значимість і вирішив виправдати покладену на нього відповідальність. Казковий собака почав обнюхувати асфальт біля зупинки. Сірко два рази чхнув, після впевнено поставив лапу