ти на діда не дуже схожа, а ось характером точно пішла в нього. Він і справді був гарним чоловіком, моя люба, але що найголовніше, він був хоробрим і чесним, і я пишаюся тим, що у мене був такий прекрасний друг.
– Дякую, сер, – видихнувши з полегшенням, відповіла Джо. Тепер вона відчувала себе цілком комфортно і знову говорила в своїй звичній невимушеній манері.
– І що це ви тут робили з моїм онуком, га? – несподівано запитав містер Лоренс.
– Невеликий добросусідський візит, щоб трохи підбадьорити Лорі, сер.
– Думаєш, його потрібно було трохи підбадьорити?
– Так, сер, він здається таким самотнім, думаю, спілкування з однолітками пішло б йому на користь. Можливо, з нами, дівчатами, йому буде не так цікаво, але ми будемо раді допомогти чим зможемо. А ще я хочу від усього серця подякувати вам за чудовий різдвяний подарунок, який ви нам передали, – додала Джо.
– Ну що ти, це не мені потрібно дякувати, це була ідея Лорі! До речі, як справи у тієї нещасної жінки?
– Уже все добре, сер, – і Джо почала розповідати про сімейство Гуммель і про те, як їх матері вдалося залучити до допомоги цій бідолашній сім’ї людей більш заможних, ніж вона.
– Це у неї від батька, він теж завжди поривався всім допомагати. Передай мамі, що я загляну до вас на днях. О, чуєш, задзвенів дзвоник – чай готовий. Це Лорі розпорядився. Тож пропоную пройти до їдальні для добросусідського чаювання.
– Якщо я не заважатиму, я буду рада залишитися на чай, сер.
– Я б промовчав, якби не хотів, щоб ви залишилися, міс Марч, – і містер Лоренс у старомодній галантній манері простягнув їй руку.
– Що б на це сказала Мег? – подумала Джо, і при думці, як вона сьогодні буде розповідати домашнім про свої пригоди у Лоренсів, її очі весело заблищали.
– Агов, хлопчику мій! Куди ти так летиш? – запитав старий джентльмен, побачивши, як Лорі, перескакуючи через дві сходинки, біжить вниз по сходах. Побачивши Джо у супроводі свого грізного діда, він заціпенів від жаху, однак побачивши переможний погляд Джо, з полегшенням видихнув.
– Я не знав, що ви так скоро повернетеся, сер, – зніяковіло сказав Лорі.
– Це я вже зрозумів, інакше ти не носився б так по сходах. А тепер давайте пити чай. І, Лорі, поводься як личить джентльменові.
Лагідно скуйовдивши хлопчикові волосся, містер Лоренс пішов вперед разом із Джо, а Лорі поплентався за ними. Джо крадькома озирнулась і побачила, як Лорі кілька разів змінився в обличчі, вочевидь, обмірковуючи гіпотези щодо того, що тут взагалі відбувається. При цьому він корчив такі здивовані пики, що вона ледь стримувалася, щоб не розреготатися.
Під час чаювання літній джентльмен здебільшого мовчав. Він пив вже четверту чашку чаю і спостерігав за молодими людьми, які базікали, наче старі друзі. Звичайно, він не міг не помітити зміни, які відбулися з його онуком – на обличчі хлопчика з'явився здоровий рум'янець, він поводився розкуто, а сміх його був щирим і веселим.
– Вона має рацію, хлопчикові самотньо. Що ж, подивимося, як складуться його стосунки з