Арагонським, та справа ця мала успіх лише за його наступника. Хотілося йому, окрім того, звести на королівські престоли ще двох своїх родичів – одного на ломбардський, другого на тосканський, щоб вони захищали Церкву від германців, які забажали б напасти на Італію, і проти французів, які панували в Неаполітанському королівстві. Однак він помер, не втіливши цих задумів. Це був перший папа, який відкрито виявляв честолюбні прагнення і намагався під приводом величі Церкви осипати своїх родичів багатством і почестями. Упродовж усього часу, про який ми розповідали, не доводилося говорити про небожів і взагалі родичів пап, зате тепер історія буде сповнена ними настільки, що нам доведеться навіть говорити про папських синів. І якщо до наших часів папи намагалися робити їх впливовими державцями, то тепер їм лишається тільки передавати папський престол своїм нащадкам у спадок. Та, правду кажучи, засновані ними держави до останнього часу мали досить швидкоплинне існування. Папи переважно жили недовго, внаслідок чого їхні насадження не могли пустити коріння; якщо це і вдавалося, то паростки пускали слабке коріння і, позбавлені підтримки, при першому ж сильному вітрі гинули.
Наступником Миколая III став Мартін IV. Француз за походженням, він був на боці Карла, і той на знак вдячності послав своє військо на упокорення Романьї, яка повстала проти папи. Під час облоги Форлі астролог Гвідо Бонатто порадив люду напасти на них у вказаному ним місці, тож усі французи потрапили в полон або були вбиті. У той самий час здійснився заколот, влаштований Миколаєм III і королем Педро Арагонським, і сицилійці знищили всіх французів, які перебували на острові; ним одразу ж заволодів Педро, який оголосив, що Сицилія належить йому через дружину його Констанцію, дочку Манфреда. Готуючись до війни за відновлення на острові своєї влади, Карл помер, а спадкоємець його Карл II перебував у цей час у полоні в Сицилії. Волю він дістав, пообіцявши повернутися в полон, якщо протягом трьох років не доможеться від папи згоди на передання королівства Сицилійського арагонському роду.
Імператор Рудольф, замість прибути в Італію і примножити в ній славу імперії, відправив туди свого посла з дорученням укласти угоду з містами, які забажали б викупити в імператора волю. Багато італійських міст скористалися цим і, здобувши волю, істотно змінили свій спосіб життя. Імператорський престол посів Адольф Насауський, а папський – П’єтро дель Мурроне під іменем Целестина, чернець-відлюдник вельми святого життя, який за півроку зрікся папської влади, і тоді папою обрали Боніфація VIII. Небо, яке знало, що прийде день, коли Італія позбудеться французів і германців та буде надбанням тільки італійців, не забажало, однак, щоб папи, навіть коли їм уже не заважатимуть чужоземці, котрі живуть за Альпами, зміцнили свою владу і користувалися нею. Тому воно допустило, щоб у Римі піднеслися два могутні роди – Колонна й Орсіні, які завдяки своєму впливу та родинним зв’язкам могли постійно послаблювати