Історія Флоренції. Державець. Никколо Макиавелли

безліч озброєних людей на допомогу народу, і серед них сієнці на чолі з шістьма посланниками, людьми, вельми шанованими у себе на батьківщині. Вони намагалися стати посередниками між народом і герцогом; проте народ не захотів і чути про будь-які перемовини, поки йому не видадуть на суд і розправу месера Гульєльмо з Ассізі та його сина, а такоже месера Черреттьєрі Вісдоміні. Герцог на це не погоджувався, але тут йому стали погрожувати інші обложені разом із ним у палаці, і він змушений був поступитися силі. Без сумніву, лють у серцях людей значно гостріша та рани значно глибші, коли триває боротьба за відновлення свободи, ніж коли її захищають. Месер Гульєльмо і син його потрапили до рук незліченних ворогів, а син цей був майже хлопчик, іще не досяг вісімнадцяти років. І все ж ні молодість його, ні невинність, ні краса не могли врятувати його від люті натовпу. Ті, кому не вдалося нанести удар батькові та сину, поки вони були ще живі, шматували їхні трупи і, не задовольняючись ударами мечів, рвали їхні тіла пальцями. А щоб наситити помстою всі свої почуття, вони, насолодившись їхніми криками, їхніми ранами, що впивалися в їхню плоть, захотіли і на смак спробувати її, щоб помста втамувала не тільки почуття, а й нутро. Шаленство це виявилося настільки ж згубним для Гульєльмо з Ассізі із сином, як і рятівним для месера Черретьєрі. Натовп, утамувавши свою жорстокість цими двома жертвами, про нього забув. Його ніхто не вимагав привести, він і залишився в палаці, а вночі деякі з друзів і родичів непомітно вивели його звідти.

      Коли натовп наситив лють свою пролитою кров’ю, укладено було угоду, за якою герцогу надавалося право вийти з Флоренції з усім майном і своїми людьми за умови відмови від влади над нею, і цю угоду він ратифікує вже поза її межами, у Казентіно. Уклавши цю угоду, він 6 серпня виїхав із Флоренції в супроводі безлічі громадян і, прибувши до Казентіно, підтвердив своє зречення, хоча і згнітивши серце. Він не дотримав би слова, якби граф Сімоне не пригрозив, що пошле його назад до Флоренції. Був цей герцог, як видно з його правління, жадібний, жорстокий і зарозумілий. Прагнув він не блага для народу, а поневолення його, і тому хотів викликати страх, а не любов. Зовнішність його була не менш огидна, ніж поведінка: був він малий на зріст, чорнявий, із довгою, але ріденькою бородою, тож хоч із якого боку на нього дивитися, він заслуговував тільки на ненависть. Так от за десять місяців через злостивість своєї вдачі позбувся він верховної влади, яку захопив за шкідливими порадами своїх прихильників.