Проте Стрімкий має знати.
І вона пішла шукати Стрімкокрила.
Стрімкий підтвердив, що так, він знає. Харматтанські скелі – це групка невеличких острівців неподалік від узбережжя Західної Африки, десь за шість миль далі на північ.
– Дивно, – сказав Лікар. – Я б не здивувався, якби їх прислали з островів на півдні Тихого океану. Але знаходити перлини будь-якого розміру й кольору в цих місцях досить незвично. Гаразд, це треба відправити назад дітям качки-широконіски – рекомендованим листом, звичайно. Хоча, сказати правду, мені так не хочеться з ними розставатися, вони такі гарні. Утім, ми не зможемо відправити їх раніше ніж завтра. От я й думаю, де б мені їх заховати до того часу. Треба бути надзвичайно обережним із такими дорогоцінними коштовностями. Ти краще нікому не розказуй про них, окрім Джипа – як сторожа – й тягништовхая. Вони мають позмінно стояти на варті біля дверей усю ніч. Люди заради перлин здатні на все. Ми триматимемо їх у секреті, а завтра вранці відішлемо у першу чергу.
Але поки Лікар промовляв ці слова, то помітив, як якась тінь впала на бюро, біля якого він стояв. Він підвів погляд. У віконце для довідок зазирало найпотворніше чоловіче обличчя, яке він тільки бачив у житті, незнайомець вирячився на прекрасні перлини, які все ще лежали на Лікаревій долоні.
І Лікар з несподіванки й досади уперше за весь час своєї поштарської кар’єри забув про ввічливість.
– Чого тобі треба? – кинув він, засовуючи перли у кишеню.
– Я хочу переказати гроші, десять шилінгів, – відповів незнайомець. – Мені треба надіслати гроші своїй хворій жінці.
Лікар оформив поштовий переказ й узяв гроші, які чоловік подав через віконце.
– Ось, будь ласка, – сказав він.
Потім чолов’яга залишив поштове відділення, а Лікар провів його поглядом.
– Досить-таки неприємний вигляд у цього клієнта, чи не так? – звернувся він до Чап-Чап.
– Вигляд справді не дуже, – відгукнулася качка. – Нічого дивного, що його дружина хворіє, якщо в її чоловіка така фізіономія, яке оце.
– Цікаво, хто він такий, – промовив Джон Дуліттл. – Не так і часто у нас тут з’являються білі люди. Не дуже мені подобається його зовнішній вигляд.
Наступного дня перлини сховали в ту ж саму упаковку, в якій вони й прибули, Лікар написав листа, в якому розтлумачив качці-широконісці, чим насправді є її «гальки», і посилку було надіслано рекомендованою поштою на Харматтанські скелі.
Птахом, якому доручили доправити пакуночок, виявився один із тих дроздів, які доставили брюссельську капусту з Англії. Ці птахи все ще залишалися десь по сусідству. І хоча дрізд був трошки замалою птичкою, щоб переносити посилки, але пакуночок був дуже невеличким, та й Лікареві більше нікого було послати. Отож, пояснивши дроздові, що за рекомендованою поштою листоноша повинен слідкувати особливо пильно, Лікар відправив його в дорогу.
А потім вирушив у гості до Короля, як це робив дуже часто. І під час бесіди Джон Дуліттл запитав у Його Величності, чи не знає він, ким би міг бути цей