Стефан Цвейг

Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой


Скачать книгу

жити коштом інших і поневолювати довірливих людей… Подружившись із зазначеним Казановою, у ньому не важко було побачити страхітливу суміш невіри, брехливості, аморальності й хтивості.

Таємне донесення до Венеціанської інквізиції 1755 р.

      Казанова ніколи не заперечував, що він авантюрист; навпаки, він, надувши щоки, хвалиться, що завжди вважав за краще ловити дурнів і не залишатися в дурнях, стригти овець і не давати постригти себе в цьому світі, який, як знали вже римляни, завжди хоче бути обдуреним. Але він рішуче заперечує проти того, щоб через ці принципи його вважали ординарним представником трактирної грабіжницької черні, каторжників і шибеників, які грубо й відверто крадуть з кишень замість того, щоб культурним і елегантним фокусом виманити гроші з рук дурня. У своїх мемуарах він завжди ретельно обтрушує плащ, коли доводиться говорити про зустрічі (і, дійсно, це не цілком рівні зустрічі) з шулерами Аффлізіо або Тальвісом; хоча вони й зустрічаються на одній площині, та все ж приходять з різних світів: Казанова зверху, від культури, а ті знизу – з нічого. Так само як колишній студент, високоморальний ватажок зграї шиллерівських розбійників Карл Моор зневажає своїх товаришів Шпігельберга й Шуфтерле, котрі перетворюють у жорстоке криваве ремесло те, що помилково спрямований ентузіазм змушує його вважати помстою за підлість світу, так і Казанова завжди енергійно відокремлюється від шулерської черні, що віднімає у величного божественного авантюризму все його благородство й витонченість. Бо, справді, наш друг Джакомо вимагає чогось на кшталт почесного титулу для авантюризму, філософського обрамлення для того, що міщани вважають безчесним, а ґречні люди – обурливим; він хоче, щоб все це оцінювали не як неохайні витівки, а як найтонше мистецтво, артистичну радість шарлатана. Якщо послухати його, то єдиним моральним обов’язком філософа на землі виявиться – веселитися коштом усіх дурнів, залишати в дурнях пихатих, надувати простодушних, полегшувати гаманці скупих, наставляти роги чоловікам, коротко кажучи, як посланець божественної справедливості карати всю земну дурість. Обман для нього не тільки мистецтво, але й понадморальний борг, і він виконує його, цей хоробрий принц беззаконня, з білосніжною совістю й незрівнянною упевненістю у своїй правоті.

      Ніяка принада не приручить його до міщанства. Подаруйте йому мільйони, запропонуйте посаду й сан, він їх не візьме, він втече назад у свою первісну бездомну, легкокрилу стихію. Отож він має право відмежовуватися від інших лицарів щастя, бо він став в їхні ряди не з відчаю, а за власною примхою, і, крім того, він не вийшов, як Каліостро, зі смердючого мужицького гнізда або, як граф Сен-Жермен, з непровітреного (але, ймовірно, теж не ароматного) інкогніто. Майстер Казанова в усякому разі законнороджений, з досить поважної родини; його мати, прозвана «la Buranella», – відома співачка, помітна у всіх оперних театрах Європи, що навіть закінчила свою кар’єру зі званням довічної камерної співачки Дрезденського