на підлогу. Пощастило, що жоден клієнт не зайшов у цей час, бо, безумовно, він ніколи більше б не відвідав цей магазин – шум був занадто приголомшливим, шум розбиття, розриву та виривання сторінок, перемішаний раз у раз з брязкотом скла, швидким дихання двох кидачів і переривчастими спалахами сміху, до якого обидва періодично вдавались.
У п’ять тридцять Кароліна кинула останню книгу у лампу і таким чином дала остаточний поштовх вантажу, який вона вже несла. Ослаблений атлас порвався і скинув увесь вантаж одним величезним сплеском білого і та різноманітного кольору на вже засмічену підлогу. Потім з полегшенням зітхнувши, дівчина звернулася до Мерліна і простягла руку.
– До побачення, – сказала вона просто.
– Ви вже йдете?
Він знав, що так і є. Його питання було просто хитрістю, затягуванням часу, щоб затримати її та витягнути ще на мить те сліпуче світло, яке він черпав з її присутності, щоб продовжити величезне задоволення рисами її обличчя, яке нагадувало про поцілунки й було схоже на обличчя дівчини, яку він знав ще в 1910 році. На хвилину він стиснув її ніжну руку – потім вона посміхнулася і забрала її, і, перш ніж він зміг відкрити двері, вона зробила це сама і вийшла в каламутні та зловісні сутінки. що нависли саме над Сорок сьомою вулицею.
Я б дуже хотів розказати вам, що Мерлін, побачивши, як краса ставиться до мудрості віків, зайшов у маленьку конторку містера Мунлайта Квіла, щоб назавжди розпрощатися там зі своєю роботою, вийшовши звідти на вулицю набагато більш витонченим, шляхетним і більш іронічним чоловіком. Але правда набагато буденніша.
Мерлін Грейнджер підвівся й оглянув крах книжкової крамниці – розірвані томи, порвані атласні залишки колись прекрасної багряної лампи, кристалічний розсип битого скла, який райдужним пилом лежав по всьому інтер’єру, а потім пішов у кут, де зберігалася мітла, і почав прибирати та поправляти, відновлюючи, наскільки він міг, крамницю до її колишнього стану. Він виявив, що хоча деякі книжки були мало пошкоджені, більшість з них зазнали пошкоджень різного масштабу. У деяких були відірвані палітурки, в інших вирвані сторінки, деякі були просто надірвані, що, як відомо усім необережним користувачам книг, робить книгу негідною до повернення за попередню ціну.
Однак, до шостої години він досить багато зробив, щоб відшкодувати пошкодження. Він повернув книги на їхні оригінальні місця, підмів підлогу і вкрутив нові лампочки в патрони. Сам багряний атлас був безнадійно зіпсований, і Мерлін з певним побоюванням думав, що гроші для його заміни вирахують з його зарплати. Отже, о шостій, зробивши все можливе, він продерся через вітрину, щоб опустити віконниці. Делікатно крокуючи назад, він побачив, як містер Мунлайт Квіл підіймається зі свого столу, надягає пальто і капелюха та заходить у магазин. Він загадково кивнув Мерліну і пішов до дверей. Поклавши руку на ручку двері він зупинився, обернувся, і голосом, який цікаво поєднував лють та невпевненість, промовив: «Якщо ця дівчина знову завітає сюди, скажіть їй, щоб вона поводилася пристойно».
З