заразливу дію, котру чинять окремі особи одна на одну, завдяки котрій підсилюється початкова суггестія.
Лебон вказує на ще один важливий момент для судження про індивіда, котрий є учасником спільноти. «Таким чином, стаючи часткою організованого натовпу, людина спускається на кілька сходинок нижче по щаблях цивілізації. В ізольованому стані вона, можливо, була б культурною людиною; у натовпі – це варвар, тобто, істота інстинктивна. У неї з’являються схильність до свавілля, безчинства, лютості, але так само й до ентузіазму й героїзму, котрі властиві первісній людині. Вона зупиняється особливо ще на зниженні інтелектуальної діяльності, котрої зазнає внаслідок приналежності до спільноти» [3].
Та облишмо зараз індивіда й звернімося до опису масової свідомості у тому вигляді, в якому вона окреслена в Лебона. Стосовно цього немає жодної риси, походження й виявлення котрої становило б труднощі для психоаналітика. Лебон сам вказує нам шлях, відзначаючи аналогію з душевним життям первісних людей і дітей.
Спільнота імпульсивна, мінлива, дратівлива. Керує нею майже винятково несвідома сфера[4]. Імпульси, перед котрими скоряється спільнота, можуть бути, зважаючи на обставини, благородними або жорстокими, героїчними або боягузливими, але в усякому разі вони настільки владні, що перемагають особисте, й навіть інстинкт самозбереження. Спільнота нічого не робить зумисне. Якщо спільнота навіть пристрасно бажає чогось, то все ж таки це триває недовго, вона нездатна до тривалого хотіння. Вона не зносить жодної затримки між своїм бажанням і здійсненням його. Вона має відчуття всемогутності, для індивіда в натовпі зникає розуміння неможливого[5].
Спільнота надзвичайно легко зазнає навіювання, вона легковірна, вона не сприймає критику, неймовірне для неї не існує. Вона мислить образами, котрі виникають однин за другим так, як вони з’являються в індивіда у стані вільного фантазування. Вони не можуть бути виміряні жодною розумною інстанцією за аналогією до дійсності. Почуття спільноти завжди дуже прості й надмірні. Отже, спільнота не знає ні сумнівів, ні вагань.
У тлумаченні сновидінь, котрому ми зобов’язані найкращим пізнанням несвідомого духовного життя, ми чинимо за технічним правилом, згідно з яким ми не звертаємо уваги на сумніви й невпевненість у переказі сновидіння й потрактовуємо кожен елемент явного змісту сновидіння як щось цілком достовірне. Ми відносимо сумніви й невпевненість на рахунок впливу цензури, котрої зазнає робота сновидіння, й припускаємо, що первинні думки сновидіння не знають сумнівів і невпевненості, як різновиду критичної роботи. Як зміст, вони здатні, звичайно, існувати, як усе інше, в денних залишках, що ведуть до сновидіння. (Див. «Тлумачення сновидінь»).
Спільнота негайно переходить до найбільш крайніх дій; висловлена підозра перетворюється у неї зразу ж на беззаперечну істину, зародок антипатії – на дику ненависть.
Таке