істот) із зміями (породження зла) пройшов з предками туркменів, не зважаючи на зміну різних релігій, близько чотирьох тисяч років. Перші такі малюнки на території Туркменістану відносяться до IIтис. до н. є.
13 липня 1996р. було прийнято Закон Туркменістану про штандарт (прапор) президента Туркменістану, який визначив символ президентської влади у вигляді пятиголового орла золотавого кольору із гадюкою в кігтях, розміщеного в центрі зеленого полотнища поруч із Державним прапором Туркменістану (півмісяць і п'ять п'ятикутних зірок білого кольору у лівому куті)».
«Особливою популярністю користувалося полювання з ловчими птахами. Приручення і навчання їх потребувало великої майстерності. Професіонали-сокольники могли за 10–15 днів після відлову підготувати дикого птаха до полювання. В основному приручали три види хижих птахів: беркута, сокола і яструба. У перші дні пернатим одягали на голови спеціальні ковпачки або обережно зшивали кінським волоссям повіки очей. Коли ловчий птах починав спокійно реагувати на голос і дотик господаря, упевнено сидіти на руці, не боятися навколишніх звуків, нитки розрізали, звільняючи повіки. Добре навчений птах був незмінним помічником джигіта-мисливця і дуже високо цінився у всій Азії».
Значне місце в міфології, як і в побуті, належить собаці. Він виводиться в казках рідко, але його тотемістичне значення, як духа-захисника виступає дуже чітко, особливо в тих казках, де він допомагає людині здолати дева – втілення злих духів.
«Під час розкопок Алтин-депе знайдено багато глиняних фігурок собак. Це були великі тварини із сильними щелепами і короткою мордою, пастуші вівчарки, приручені племенами давніх скотарів. Глиняні фігурки засвідчують, що вуха і хвіст собак у давнину підрізали.
Звичай підрізання хвостів і вух великим собакам, що охороняють стада овець від вовків, зберігся на території Туркменії і Кавказу (туркменські і кавказькі вівчарки) донині. Вовки цієї місцевості значно менші від вовків лісових і полярних районів, тому великі собаки часто перемагають їх у єдиноборстві. Вуха і хвіст дуже вразливі місця при сутичці собак з вовками: схопивши собаку за вухо чи за хвіст, вовк тримає його, не даючи змоги самому нападати».
Одна прадавня легенда передає, що після того, як Адама було вигнано Богом з раю на грішну землю, його оточили дикі звірі і намірилися роздерти. На чолі зграї був величезний пес. Адам слізно запросив допомоги у Господа. Всевишній змилостивився і порадив погладити собаку. Адам так і зробив. Тоді пес захистив першу людину від диких звірів і став їй вірним другом.
На території Туркменістану найдавніші останки великих собак були знайдені у поселенні Джейтун (VI тис. до н. е.). Пізніші свідчення про те, що на території сучасного Туркменістану ще у ті далекі часи мешкали великі собаки – предки