проведення диверсій, терору, повстанського та кір саботажу. Осіб, викритих слідством в організації політичних ексцесів та відкритих кір виступів, заарештовувати негайно».
За циркулярами настали дії. Галичину накрила хвиля арештів ні в чому не повинних людей. Станом на 28 вересня за ґратами опинилося 821 особа![46] Наголошую: йдеться про 11 (!) день окупації! І це – дані тільки по одному документу!
З квітня 1940 p.: наказ наркома держбезпеки Меркулова: «особливу увагу… звернути на необхідність організації роботи з негайного встановлення та вилучення активних учасників антирадянського підпілля, які перебувають на нелегальному становищі».
Оцінюючи значення цього наказу для всіх подальших подій, акцентуємо увагу на тому, що такого роду захід – це принципово новий досвід для націоналістів. На відміну від попередніх часів, коли польська влада арештовувала націоналістів за приналежність до заборонених організацій або за конкретні кримінальні дії, то чекісти заходилися арештовувати людей, які ще нічого не зробили, але, на думку чекістів, МОГЛИ ЩОСЬ ДЕСЬ КОЛИСЬ зробити такого, що не подобалося новим окупантам!
10 квітня: нарком держбезпеки Мешик: «пропоную посилити по виявленню членів ОУН, що знаходяться на нелегальному становищі… Для цього використовувати оперативні бригади НКВС», про результати «доповідати щоденно спеціальними записками».
Друга половина квітня: Мешик порушує клопотання перед керівництвом УРСР про запровадження інституту заручництва та здійснення масових депортацій місцевого населення:
– «розповсюдити закон про зрадників Батьківщини на учасників антирадянських організацій, які знаходяться на нелегальному становищі в західних областях УРСР, Чернівецькій та Ізмаїльській областях УРСР»;
– «сім'ї нелегалів згідно із зазначеним законом репресувати, майно конфіскувати»;
– «…здійснити виселення кулаків (які в цьому документі трактуються як «основна база ОУН». – Д. Я.) у віддалені райони СРСР, а майно їх передати колгоспам».
Директиви про посилення боротьби з націоналістичним підпіллям йдуть безперервним потоком. Наприклад, 28, 29 квітня. 17 травня всі такі директиви вимагають: «посилити діяльність», «негайно заарештовувати», «практикувати зйомку оунівців-бідняків», «скласти плани агентурно-оперативних заходів», виселяти у віддалені райони без сокір, пил та «інших побутових цінностей», вивозити духовенство, родичів націоналістів, засуджувати їх у судовому та позасудовому порядку.
Державотворча діяльність катів українського народу набула такого розмаху та розголосу, що в справу мусило втрутитися вище керівництво СРСР безпосередньо. Постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР про боротьбу з ОУН у західних областях УРСР від 14 травня констатувала «посилення активності контрреволюційної «Організації українських націоналістів», зажадала від НКВС та НКДБ «посилити агентурно-оперативну роботу», «спрямувати на допомогу своїм місцевим у західних областях оперативних працівників» НКВС та