і поруч невеличким сейфом, який слугував за шафу. Вона витягнула пляшку вина, впала на ліжко, подавшись спиною, блиснувши соковитими ляжками, і усміхнулася. Волого усміхнулася, розтуливши червоні равлики уст. Вона мовчки простягнула руку, запрошуючи сідати, і передала йому пляшку, облизнувши соковиті губи, сказала просто:
– Ілона…
– Що… Ага… Андрій…
Вона ще випила, потім встала і зняла сукню через голову; труснула білими грудьми з круглими коричневими сосками, і ці соски надавали форми, робили тіло відкритим, звабливим та недосяжним, бо водночас йому видавалося, що це не для нього, а для когось іншого. Вона взяла його долоню і притулила до лона, потім провела пружким, м’яко податливим лобком з гарно вибритим йоршиком волосся, потримала, підняла очі, блиснувши, як перед смертю чи перед невимовною радістю, так, як ніколи не буває у дітей.
– Поцілуй мене…
Він поцілував. Потім вона відірвалася від поцілунку, лишила його стояти напівп’яного, ошелешеного, з виряченими очима. Вона лягла на спину, зіперлася на лікті і розкинула широко довгі ноги, зігнуті в колінах, чекаючи, коли він скине з себе одяг; рвучко притягла його голову, хрипко вимовивши:
– Бери…
Він хотів здертися на неї, але руки рвучко піднялися, теліпнувши перса, кинули його обличчям між ноги, і Андрій запручався, але м’які коліна стиснули голову, і він занурився в м’яке волосся, відшукавши губами набряклу плоть. Потім він зупинився, відчуваючи, як сходить насолода, небуденність облазить, як асфальт під мокрим дощем. Він звівся, готовий втекти звідси, але стояв і дивився на неї усміхнену, з туманним, але палаючим поглядом. Тоді вона звелася, лягла на живіт, звелася на ліктях, вигнувши спину, сідницями на нього, зовсім по-кошачому, і розкинула широко ноги. Аж тоді, коли вона повернула голову, подивилася на нього прямим, ніжним, з бархатистими іскорками поглядом, в зіницях очей плавали вогники гасової лампи, вдихнувши запах розгарячілого її тіла, свого тіла, він увійшов у неї. Він гадав, що це буде, як з усіма дівчатами, але від самого початку і до кінця, коли він упав їй на спину, а вона виповзла і взяла його прутня в рота, він, чи то з природньої соромливості, чи то з ляку, давив у собі той крик задоволення, що судомою проходив тілом, зіжмакував горло; він відчував, як плоттю бігає язик, губи гумово обіймають, відпускають, іноді бризкаючи липкою ниткою слини, аж доти, доки він не кінчив, а вона жадібно заковтала, сопучи, хапаючи розкриллями носа пекуче повітря. Коли він збудився знову, не встигнувши віддихатися, як Ілона вже налазила зверху, – тінь знову, як побіля ліхтарних стовпів, оповитих мошкарою, зрізала частину голови і лівої руки. Перед ним – дві круглих груді, красивих, з випещеною персиковою шкірою. Бездоганне тіло жінки. А після третього разу вона почала кричати, звиватися; вона кусала його губи, плечі, щось шепотіла, а очі взагалі розплилися в каламутному жовтому світлі. Нарешті Ілона затихла, простягнула руки, розтягнувшись тілом на смугастому