повітрі.
– Гандони… – чвиркнув слиною під ноги, тупо уп’явся у вигоріле, пусте небо і додав: – Бляді…
Йому заманулося повернутися, але знав з досвіду, що краще поволі дійти хоча б до Басейної, взяти таксі, від’їхати на безпечну відстань та обмізкувати добре все, що трапилося. Але він таки повернувся, дивлячись ліворуч та праворуч, знову виловлюючи тінь спогаду, що промайнула плювком у голові перед очікуваною смертю. І тільки тоді, коли надумав повернутися, важко засапав, наче від задухи, підганяючи тяжкі хвилі до горлянки, її ніде не було видно. Цієї маленької курви у червоній сукні ніде не було. Але спрага до життя пересилила, він вийшов на людну частину вулиці, туго переставляючи ноги, і зупинив таксі. Все, кінець, те, що він ліпив десяток років, пішло коту під хвіст. Те, що називалося Ілоною, пощезло, і нічого більше не було, крім марева, зліпленого разом зі смертю, що зараз продефілювала повз нього; з такою думкою він глянув на будівництво і побачив, як велетенська плита зависла над широкою тарілкою забетонованого майданчика, хилитнувшись у рудих переливах пилюки, вималювалася у порожній чашці неба, а потім плиском гухнула на вивідок робітників у помаранчевих шоломах, що вже кинулись урізнобіч, наче мурашва від дощу, але бетонна мухобійка таки встигла, разом зі смертю, накрити кількох.
– Ого, – сказав водій, але не пригальмував, вивернув кермо, і машина загуцикала, плутаючись у петлях завалених цеглою і розкорьожених будівництвом вулиць, у напрямку спального району. Через два квартали вони зупинилися, і він вискочив, щоб перепустити невеличкий стаканчик текіли. Тільки тоді, як загуділа велика зелена муха, одна-єдина у всьому просторі маленької кав’ярні, він побачив перед собою круглобокі помідори з краплями роси, гарні ноги офіціантки в куцій зеленій спідничці, тяжкі червоні портьєри, здоровенний псевдоанглійський камін, і його виблювало. Тримаючи в роті гарячу і гірку жижу, він дістався до туалету, впав на чотири, обхопивши очко руками, і продовжував блювати. З кожним спазмом до нього вже почала крізь сизину і каламуть повертатися свідомість, і Лямур розумів, що в цій дорогій забігайлівці його надто добре знають і можуть відшукатися доброхоти, – а вони обов’язково віднайдуться, – і тоді вбивство Лоренцо та Мормона було полишене сенсу. Дивлячись у забльоване очко, він тихо виматюкався і відразу потягнув руку за спину, де стриміла «беретта». Обтираючи рота однією рукою, викидаючи іншу, він впав на спину і побачив перед собою дівчину в жовтій сукні, обшитій рожевими і зеленими блискітками, що обтягувала її худе, майже хлопчаче тіло, з рудим меліруваним волоссям, ворушкими карими очима, в яких плавав вощаний полудень, зі свистячим бездумом й ідіотською цікавістю, яка буває тільки у людей такого сорту. Зараз ця блядюга буде ввічливо говорити, вдаючи з себе те місце, куди вона прийшла.
– Вам недобре… – тупо промовила вона, потім притиснула пальці до рота. – Ой… Розумію… Але мені теж треба в туалет…
– Проходь, –