від того, що переважає: статеві гормони чи гормони стресу, ми або нервуємося, або насолоджуємося прекрасними почуттями. Висновок: для настрою треба підбирати особливо розвантажений відрізок часу, запалити кілька свічок, увімкнути той самий CD-диск, що й минулого разу (умовні подразники, але про це – згодом) і прогнати зі спальні всіх можливих хижаків.
Але, звісно ж, є ще кілька рядків коду для граф-схеми процесу нашої гормональної системи: наприклад, коли тестостерон іде на спад, якщо ви перебуваєте в стосунках, сповнених любові. Водночас такі стосунки – так звана діада. Менше любові або більше людей – і він буде високим. Тобто комуни та friends with benefits[16] – погане рішення для імунної системи, але добре для кубиків пресу.
Якщо все сходиться, то гормони повідомляють нам своє рішення феєрверком, який перетворює порожні слова на справжні відчуття й резонує по цілому тілі: аж до останньої клітини або принаймні до кінчиків пальців стопи. У результаті отримуємо все, чого так бажали: збудження, насолода, тепло, прискорене серцебиття та ще й корисний для імунної системи оргазм. І все це завдяки нашим молекулярним героям. Чиста магія… Щоправда, із однісінькою засторогою. Батарейки не входять у комплект. Щоб дізнатися про ризики та побічну дію – ознайомтеся з інструкцією в упаковці, але краще не надто ретельно.
Адже, попри всю цю магію, мозку для ухвалення рішення потрібно дещо більше. І тут краще зупинитися, поки ми повністю не збилися з дороги.
Свобода волі, гормони і я
Ми, люди, охоче дистанціюємося, переважно від самих себе. Хай про що йдеться: про тіло, настрій чи про зачіску. У миті сум’яття всі катастрофи звалювалися саме на нас, тож вони точно перебувають поза межами нашого впливу. У нас болить спина, серце розбите, настрій поганий, дістали гормональні перепади або ж bad-hair-day[17]. Усе це per se ніяк від нас не залежить. Звісно ж. Хай ким ми є. Навіть Папою Римським. Чи футболістом. Чи червоною або білою ковбаскою в соусі карі.
Якщо чесно, то це дещо дивує, адже навіть коли ми говоримо про наше авто, то кажемо: «Я в гаражі». А от за ерекцію відповідає «он той знизу». Наче якийсь тимчасовий гість у нашому домі. Те саме стосується й гормонів. Їх ми сприймаємо радше за небажаних відвідувачів нашого мозку. І то ще й таких, що дуже погано на нього впливають.
Уявлення про гормони як про радіоперешкоду ідеально підходить до нашого світогляду, який побудований на невинному баченні того, що наше «справжнє Я» ховається десь у раціональних царинах префронтальної кори – і як було б чудово, якби ніщо не перебивало його думок!
Гормони, почуття, незручності. Правильні рішення не мали б залежати від діяльності яєчок. Хоча, можливо, знайдеться той, хто пристане на думку, що було б краще перекласти ухвалення рішень на тестикули.
Особливо дивує наша звичка дистанціюватися від гормонів, переклавши на них водночас усю відповідальність: «То не я, то мої гормони». Гормони винні, коли чоловіки не здатні опанувати себе під час