ранку. Джульєтте розглядає мішки під очима у вітрині пекарні аеропорту. Настрій дівчини в діапазоні між «напружений» і «розтоптаний». Під час проміжної зупинки між польотами вона замовляє собі Dirty Chai Latte (подвійне еспресо, чорний чай) і снек (мало калорій, слабкий смак). За це вона віддає звичні 83 євро 70 центів і шукає собі місце біля розетки, щоб зарядити ноутбук. Класно, бо всі три графіки, над якими вона паралельно працює, вдалося відкрити ще до польоту. Лео спить на столі. Джульєтте механічно погладжує його волосся, сьорбає свою каву й насолоджується передчуттям повернення до свого звичного всесвіту.
Ситуацію з кортизолом можна описати двома словами – суцільне непорозуміння. Всі гадають, що він – гормон стресу. Лише тому, що його часто виявляють під час… стресу. Але ж це не він призвів до стресу, та й взагалі він розглядає себе як частину команди рятувальників. Такі думки цілком аргументовані, якщо врахуємо той факт, що дія кортизолу починається тільки-но через 15–30 хвилин після контакту зі стрес-фактором. А тепер пригадайте якийсь із документальних фільмів про світ тварин. «Широкі простори Африки. Газель мирно пасеться зі своїми дітьми у савані. Усі грають в картярську гру “Мау-Мау”. Аж раптом! Крізь високу траву крадеться нападник». Момент фільму, якому ви співпереживаєте, не триває зазвичай 15–30 хвилин. Натомість нам показують, як лев атакує ще трьох газелей і слоненя, а також бородавочника. Усі ці ситуації могли б закінчитися драматично, якби кортизол прибував на місце подій із валізою для надання першої допомоги лише через 15–30 хвилин: «То це означає, що нас уже з’їли?»
Отже, виходить, що кортизол не поспішає першим на допомогу під час паніки. Натомість краще було б уявити собі маленького тренера з рушником на плечах, який, може, й не така помітна фігура, але все ж завжди десь поруч. Він розігріває нас ще до бою, масажує нам плечі («Покажи їм!»), співає «Eye of the Tiger» і демонстративно відтворює у повітрі боксерські рухи. Доти, доки ви ментально і фізично не будете готові. Іншими словами: кортизол готує ваше тіло, змушує ваше серце та імунну систему пнутися зі шкури, піднімає пильність і водночас зменшує апетит разом із виробленням статевих гормонів. («Ох, який негідник! Передай кортизолу, нехай поверне ерекцію!»)
Як кожен справжній тренер, він не лише підтримує нас під час боротьби, а й підіймає нас щоранку з ліжка. Окрім того, супроводжує нас протягом усього, що вимагає певного напруження. Рівень кортизолу, власне, зростає при кожній фізичній активності. Якщо між поєдинками ми бігаємо вгору по сходах, а також швидкими обертовими рухами б’ємо боксерську мінігрушу – чи як там вона називається, я ж бо нічого не тямлю в боксі – тоді кортизол постійно біжить поруч з ними і дбає про те, щоб наше тіло впоралося й з такими викликами. («It’s the e-e-e-e-e-e-e-eye…»)
Але, щойно починається бій, лунає гонг і вас атакують кулаки (або справді загрозливі електронні листи), тоді кортизол поступається місцем норадреналіну і Ко. Саме вони – перші контактні особи для стрес-факторів